Спинися мить, ти прекрасна!

Фотохудожниця з Луцька отримала відзнаку міжнародного конкурсу

Краса врятує світ. Але красу кожен розуміє по-своєму. Для когось це жіноча привабливість або дитяча наївність, для інших — чарівні миті природи, безпосередність домашніх улюбленців, яскравість вечірок чи кольорова насиченість вулиць. А якщо це все вдається поєднати, виходить емоційний фонтан. Життя як одну мить запросто може спіймати в об’єктив 20-річна лучанка Катя Мазурець. Її талант і майстерність навіть відзначили на міжнародному фотоконкурсі «Молодь у дії», організованому Європейською Комісією. Конкурс тривав протягом вересня-листопада 2009 року. Катя надіслала три фото, які зробила у польському Гданську, коли була там волонтером. За рішенням журі та результатами голосування на сайті проекту «Молодь у дії» перемогу здобула робота киянки Марини Соловйової «Місцевий хлопчик не покидає волонтера з Вірменії на час роботи». А спеціальної відзнаки конкурсу удостоїлась світлина Каті Мазурець «Життя прекрасне». Офіційне нагородження у зв’язку з карантином відклали на 10-15 грудня.

— Весь минулий рік я проходила волонтаріат у Гданську, була в групі молодих українців, поляків і німців. Через спілкування, організацію спільних проектів ми прискорюємо об’єднання Європи, — ділиться Катя, яка, крім заняття фотографією, навчається на журналіста, вивчає мови і подорожує. — Хотіла залишитися там вчитися, але якщо ти не маєш польського коріння, потрібно платити гроші за освіту. Такої можливості поки нема. Продовжувала вчитися в Луцьку на індивідуальному плані, приїздила на свята і прискореними темпами здавала сесії. А в Гданську ми проводили конкурси, театральні і танцювальні тренінги, вистави. Самі вигадували костюми, вирізали їх з паперу. Тобто політ фантазії ніхто не обмежував. Оскільки не всі знали іноземні мови, щоб вільно розмовляти, сценки ставили пантомімою. Непрофесійні міми виходили на головну вулицю міста і показували свій театр. Я сфотографувала презентацію на тему «Хліб і вода». Знімки мені так вдалися, що отримали спеціальну відзнаку на конкурсі.

Фотографуванням Катя почала займатися не так давно — 5 років тому. Зізнається, що на самих початках «знущалася» з друзів.

— Вони позували для мене в різних світлових ракурсах, у будь-яку погоду, в різному одязі. Напевно, бачили в мені потенціал, тому погоджувалися на все, — сміється і поринає у спогади. — Зацікавлення фотографією передалося від мами. Коли я була маленькою, вона теж знімала — виключно для себе. Пам’ятаю її старенький «Зеніт». У той час не було фотостудій, тож вечорами мама зачинялася у ванній кімнаті й сама проявляла світлини. Моїм першим апаратом була звичайна «мильниця». А коли тільки-но з’явилися цифрові фотоапарати, я вмовила маму придбати мені такого. Процес знімання дуже захоплює! Я безупинно клацала, спершу це в основному були пейзажі, простір — усе, що надихало.

З часом хобі перетворилося на професію. Катя познайомилася з волинським фотографом Валерієм Біловим, який заснував молодіжний фотоклуб «Спалах». Майстер, пригадує дівчина, переглянув її роботи і запропонував приєднатися до клубу. Дебютом у творчому об’єднанні для Каті стала виставка «Фотошпора», яка демонструвалася у ВНУ. Згодом дівчина зайняла третє місце у фотоконкурсі «Любімо Луцьк».

— Першого цифровика мені стало замало, коли почала вчитися обробляти зображення у спеціальних програмах. У Польщі волонтерам давали кишенькові гроші, трохи відклала і придбала навіпрофесійний фотоапарат «Соні». Тепер це моя подруга — Соня, — жартує Катя.

— Батьки не проти твого захоплення? Не кажуть покинути дурниці й зайнятися конкретною справою? — цікавлюся.

— Зараз підтримують, а з самого початку трохи скептично були налаштовані, — відповідає. — Коли ж побачили, що серйозно ставлюся до фотографії, купую штативи, світловідображувачі, іншу необхідну техніку, то сказали — вчися, вдосконалюйся. Що я і роблю! Знайомі, друзі почали замовляти фотосесії, зйомки на весіллях чи інших важливих подіях. Я намагаюся бути оригінальною. Коли переглядаю підбірки з тих же весільних церемоній, не хочу нікого повторювати. Підбираю новий образ для людини, який їй пасує. Кольорова гама, гра світла й тіні, погодні умови — молода фотохудожниця використовує все. Тобто не робить розподілу на чорне і біле, гарне і не дуже.

— Чорно-білі фото люблю, бо вони глибші. Але все залежить від настрою, — пояснює Катя. — Коли знімаєш, наприклад, дитину, хочеться насичених, яскравих кольорів. А у філософських сюжетах, коли хочеш звернути увагу на якусь одну деталь, щоб не розбігалися у палітрі кольорів очі, обираю чорно-білий формат. У планах дівчини — отримати повну вищу освіту, працювати за спеціальністю, але й творчі захоплення не полишати.

— Через об’єктив вдається затримати мить. Але писати також хочу, бо люблю спілкуватися з людьми. Думаю, мені вдасться поєднувати журналістику і фотографію, — підсумовує Катя і додає: — Кожні два роки роблю своєрідну ревізію свого фотоархіву. Переглядаю старі знімки і часто ті, які колись здавалися майже шедеврами, нині видаються нецікавими, знаходжу багато недоліків, неправильно підібрані композиції, світло. Напевно, це через те, що я постійно зростаю. Фотографії доводиться стирати. Але не жалію, це все досвід.