Мама покинула Козловського в 14 років

Коли Віталію Козловському було 14 років, його мама відправилася в Італію, щоб допомогти своїм дітям (у співака є ще старша сестра Олена) влаштуватися в житті. Тетяна їхала з болем у серці, але вірила, що повернеться через рік. З того часу пройшло цілих 10... Нещодавно Віталію вдалося відвідати свою маму у Римі. При сімейній зустрічі були присутні журналісти.  — Напевно, вам незвично, що ваш син такий дорослий і гарний? — запитали представники ЗМІ пані Тетяну. — Гарний він був завжди, — відповідає мама. — Просто принц! Правда, виріс... Знаєте, адже він зовсім манюсіньким народився — усього 2,450 кг, ріст 45 см. — Дорослого Віталія Козловського ми знаємо з найкращої сторони. Відкрийте секрет, яким він був у дитинстві? — Слухняним, ласкавим, ніжним, дуже самостійним, завжди акуратним. Уже в 10 років став мені допомагати по дому. Коли я їхала, серце розривалося на дві половини, а коли була тут — і поготів... (пауза) Мені було дуже важко! Живеш тут й увесь час себе виниш. По телефону постійно повторюю: «Віталичку, як мені тебе не вистачає», — і намагаюся не заплакати в трубку... — Тетяно, ви з такою любов'ю говорите про сина... Напевно, поїхати від нього вас змусили дуже серйозні причини? — Я зробила це заради Віталіка й Лєночки, щоб їм допомогти влаштуватися в житті... Сказати, що ми жили бідно, не можу — і я, і чоловік працювали. Але й стверджувати, що багато, — теж не можна. Звичайна, нормальна середня родина. А мені хотілося, щоб у моїх дітей було все найкраще! Чесно кажучи, я й не думала, що залишуся так надовго в Італії, розраховувала через рік повернутися. Але так склалися обставини... Я знайшла роботу й зрозуміла, що дітям своїм набагато більше можу допомогти звідси. Скільки разів, бувало, дзвоню йому й говорю: «Віталичку, може, тобі щось треба?» А він мені: «Спасибі, мамо, у мене все добре». І він жодного разу, скільки я йому дзвонила, не сказав, що йому було на душі погано... — Тетяно, ви розумієте, що ваш син в Україні — справжня зірка? — Для нас все це немов за межею реальності... Тому, коли він подзвонив мені на початку цього року й сказав, що одержав звання заслуженого артиста України, мене переповнювала радість. Його визнали в такому молодому віці! — Ви пам'ятаєте той момент, коли вперше виявили талант сина? — Коли йому було 5 років, він у свою улюблену свистульку-пташку наливав води й просвистував різні пісеньки. І на всіх ранках — у садку, у школі — співав так красиво! І хотів на скрипці вчитися грати... — А чому ж ви не віддали його в музичну школу? — Та руки якось не доходили... Але Віталік з дитинства був дуже ініціативним хлопчиком, він сам усюди ходив, тільки звітував: «Я буду займатися танцями, можна?». Відвідував різні спортивні гуртки: вільною боротьбою займався, великим тенісом, бадмінтоном, пінг-понгом, плаванням. І дуже любив малювати. Уже тоді було видно, що він творча дитина. Але я й не думала, що син мій співаком стане! Знаєте, як кожна мама, хотіла, щоб університет закінчив, професію, для життя пристосовану, одержав... А от тепер я дуже пишаюся своїм сином! — У вас є улюблена пісня серед тих, що співає син? — «Чорнобривці». Я коли її чую, завжди плачу — згадую, як у нас у Львові Віталік зривав кілька квіточок із клумб, приносив додому, ставив у вазочку й дарував мені: «Мамо! Ти найкрасивіша». — Тетяно, скажіть, ви плануєте повернутися в Україну? — Звичайно, планую. Я говорила вчора Віталіку: «От народиться в тебе дитинка, тоді я виїду звідси назовсім і буду виховувати онуків». — Віталію, а ти вже замислюєшся про дітей? — З одного боку, мені б хотілося і душею я дозрів. Але з іншого — це велика відповідальність, я поки не готовий віддавати дітям стільки часу, скільки їм необхідно. — Твоя ситуація не унікальна для нашої країни. Діти, батьки яких виїхали, часто говорять: «А я б ніколи так не зміг вчинити, тому що пам'ятаю, як важко було без мами». Ти відчуваєш те саме? — Дуже хочу, щоб мої діти ставилися до мене так само, як я ставлюся до своїх батьків — з розумінням. Засуджувати свою маму за те, що вона виїхала, не збираюся — ми вже не раз говорили, що обставини часом бувають сильніші за нас... Я, звичайно, хочу робити якнайменше помилок у житті, але все-таки ми не ідеальні люди. І якщо я чинитиму щось не так, мені б хотілося, щоб мої діти спокійно на це все реагували. — Якщо сказати одним словом, хто для тебе мама? — Мама — це все, мама — це життя, мама — це головний друг. І я дуже щасливий, що її побачив. Знаєте, емоції, які мене зараз переповнюють, не зрівняти ні з чим!