Вадим Красноокий: Заробляти на життя варто тільки тим, що робиш із задоволенням

Соліст гурту «Mad Heads XL» 37-річний Вадим Красноокий любить кидати виклики самому собі. Свого часу він відмовився від м’яса, почав спілкуватися українською, кинув курити. Вадим каже, що його надихає любов в усіх її проявах та вірить, що головний скарб людини – це розум та душа. Скоро з’явиться новий англомовний альбом «Mad Heads XL». Ми розпитали Вадима про його батьків, дитинство та шлях до успіху.

- Яким ви були в школі? Лідером, розбишакою чи «самим по собі»?

- Вчився я досить добре, хоча не був відмінником. Найгірші оцінки мені ставили за поведінку, так що, мабуть, я все-таки був розбишакою, але не з тих поганих хлопців, які наводять жах на всю школу. Про лідерство я якось не замислювався, поки не почув подібні оцінки від вчителів і однокласників. Яскравих картинок із дитинства мені пригадується безліч, особливо село Лиса Гора на Миколаївщині, куди я їздив до бабусі щоліта. Маленька річка, ставочки і безкраї колгоспні лани, розпечені південним сонцем. Український степ – це перший зразок природи, який мені довелося пізнати і полюбити.

- Розкажіть, будь ласка, про дитячі захоплення і про знайомство зі світом музики.

- Влітку мене найбільше захоплювали велосипед, купання і риболовля, а взимку – лижі, ковзани і санки. Ходив на дзюдо і плавання. Що ж до музики, то вона в моєму світі була присутня постійно, часто звучала вдома. З 6 років я вчився в музичній школі по класу скрипки. Це більше була ініціатива тата, з мого боку особливого ентузіазму не було. Зате, коли я закінчив навчання і повісив скрипку на стіну, одразу взяв до рук гітару, на якій вчився грати самотужки. Це було абсолютно фанатичне захоплення, яке не відпускає і до сьогодні.

- Кажуть, що на свою першу гітару ви просили грошей у перехожих на вулиці? Це правда?

- Правда, але не тому, що не мав грошей у принципі, а тому, що в Союзі головним товаром на полицях крамниць був дефіцит. Як казав Булгаков вустами одного зі своїх персонажів: «что же это у вас, чего не хватишься, ничего нет». Молоді люди, які сьогодні вірять у казки про те, що «в Союзі жити було краще», просто ніколи не стояли 4 години в черзі за м’ясом… Тож  коли мені знадобилася звичайна акустична гітара, купити її було просто неможливо. Я півроку регулярно навідувався у головний музичний магазин столиці – гітар у продажу не було ніяких! І от одного щасливого дня черговий візит увінчався успіхом – гітари завезли. Але їх розгрібали просто на очах, а в мене не вистачало якихось копійок до здійснення мрії. Тоді я вибіг на вулицю і став ці копійки просити в перехожих. За кілька хвилин омріяний інструмент був у мене в руках.

- За професією ви технолог по зварювальних роботах. Чи вдалося попрацювати за фахом? Чи знадобилися ці знання в житті, можливо, в побуті?

- У дипломі написано «інженер-механік», а спеціальність – технологія зварювання. За фахом не працював жодного дня. В середині 1990-х без роботи залишилися сотні тисяч значно досвідченіших інженерів, у той самий час група «Mad Heads» уже видала в Німеччині свій перший альбом, та й по Україні почалися цілком професійні гастролі. Але про час, проведений в інституті не шкодую, – це гарний тренінг для мізків. А ще я таким чином «відкосив» від армії і став офіцером запасу – в КПІ був військовий факультет.

- Чи був момент, коли ви вирішили, що будете музикантом і саме цим будете заробляти на життя?

- Це сталося раніше, ніж мені довелося приймати якісь рішення. Я займався тим, що мене дуже захоплювало, не думаючи про практичні наслідки, бо не було тоді професії «рок-музикант». Ми бажали бути почутими, донести свою музику до людей, але зовсім не розглядали її, як товар. Тим не менше, коли з’являлася можливість грати за гроші, ми, звичайно ж, не відмовлялися, і в результаті я раптом зрозумів, що професійно займаюся музикою. Значно пізніше я прийшов до висновку, що заробляти на життя варто тільки тим, що робиш із задоволенням. Це одна з найважливіших складових формули щастя.

- Кілька років тому ви перейшли у спілкуванні на українську мову. Що підштовхнуло до такого рішення? Як це сприйняли оточуючі?

- До цього рішення мене привело розуміння, що розмовляти мовою свого народу – це так само природно, як жити на своїй землі і любити свою країну. І те невеличке зусилля, яке мені, з дитинства російськомовному, довелося над собою зробити – це, можливо, дуже маленький, але цілком конкретний і доступний кожному вклад в успішне майбутнє нашої країни. Оточуючі сприймають це по різному, одні одразу переходять на українську в спілкуванні зі мною, інші не звертають уваги, а є і такі, хто в центрі Києва може висловити претензію в стилі «нє панімаю етат язик».

- Ви батько, у вас є синочок. Чи суворий ви тато?

- Різні ситуації потребують різних методів, тому немає універсального рецепту. Буваю і суворим, коли треба. Головне у відношеннях батьків із дітьми – це любов, повага до маленької особистості і постійна увага. А ще – особистий приклад. Щоб ми не казали нашим дітям, наслідувати вони будуть наші вчинки, а не слова.

- Які прості моменти в житті приносять вам радість?

- В усіх моментах життя можна знайти, чому порадіти, головне – навчитися це помічати. Щодня сходить сонце, пахнуть троянди і сміються діти. Щодня для нас готова звучати музика, нас чекають тисячі непрочитаних книг, небачених фільмів, шедеври мистецтва. Сотні доріг кличуть у нові подорожі. Кожна людина, яку ми зустрічаємо, може нас чомусь навчити, якщо ми готові навчатися.

- Як долаєте стрес або поганий настрій?

- Переключаюся на те, що мені приносить радість. Для мене найпростіше – це взяти в руки гітару. Але можна і поїхати в Карпати кататися на лижах.

- Розкажіть, на чому ви сконцентровані зараз у професійному житті?

- Щойно «Mad Heads» повернулися з Канади, де нам зробили кілька цікавих пропозицій по співробітництву. В Німеччині в цьому році виходить наш англомовний альбом. Ще я зараз складаю нові пісні для наступного альбому, який виходитиме в Україні. Вони дуже різні, і мені самому поки незрозуміла концепція цього диску.

- У кожної людини є своя історія переходу на здоровий спосіб життя. Коли і за яких обставин розпочалася ваша?

- Гадаю, всі ці історії, насправді, зводяться до того, що коли виникають проблеми зі здоров’ям, все інше відходить на другий план. Одні люди в цьому випадку починають лікуватися (і часто буває, так і лікуються все життя), а інші вивчають мистецтво бути здоровими. Я не хочу наводити перелік болячок, з якими довелося зіштовхнутися особисто мені, хоча я їм і вдячний за науку.

- Чому вирішили кинути курити?

- Я вперше пробував ковтати дим ще в дитинстві, оскільки всі дорослі чоловіки, які мене оточували – курили. Відтак, для мене це було ознакою дорослості і мужності, яких мені хотілося якнайшвидше набути. Зі студентських років я став регулярним курцем, і довгий час не аналізував цю звичку, аж поки не почав відчувати, що цигарки однозначно погіршують мій фізичний стан. Тоді я спитав себе: «шкода здоров’ю – це очевидний мінус, а які ж плюси?» Будучи щирим сам із собою, я зрозумів, що сигарети ніколи не давали мені нічого з того, що обіцяли. Дорослість, незалежність, мужність, стильність, смак – все це ілюзії. Так я вперше кинув курити. Але потім це починалося знову, і я кидав кілька разів, поки не дізнався про куріння всієї правди. Тепер не курю вже 4 роки, і не маю до цього ані найменшого бажання.