Хореограф-«важковаговик» Ігор Ваганов підкорює світові танцмайданчики

Сьогодні, увімкнувши телевізор, обов’язково натрапиш на якесь танцювальне шоу. Мало не кожен канал намагається чимось вирізнитися. Та одним із наймасштабніших і наймасовіших проектів є, безперечно, «Майданс». Нещодавно до Луцька завітав один із хореографів шоу — наставник команди Борисполя Ігор Ваганов. За лічені дні він зумів представити невеличке місто нарівні з мегаполісами.

34-річний Ігор Ваганов — відомий хореограф, чемпіон світу з хіп-хопу. Але досі пам’ятає свій перший танок: він, як і в багатьох, був у дитячому садочку. Каже, має й фото, де зафіксований цей момент. Там він, танцюючи з однією дівчинкою, хитро поглядає на іншу. Та сказати, що саме відтоді у Ваганова зародилася любов до танцю, не можна. Бо українські народні чи бальні танці його не цікавили взагалі. У підлітковому віці Ігорю на очі потрапило відео, на якому хлопці зі Штатів танцювали під музику в стилі фанк. Це було щось нове для нього, та й, зрештою, для України. З того часу хлопець і сам «підсів» на хіп-хоп, і зумів підсадити на цей «наркотик» іще чимало люду.

— Перше відео я побачив десь у 12-13 років. Це був ролик про іноземців, які популяризували хіп-хоп, — каже Ігор. — Тоді ця музика називалася «фанк». Якщо ви пам’ятаєте, є такий MC Hammer і пісня «You can’t touch this». От під неї ми розбивали ноги до крові, рвали кросівки, дерли кеди. До речі, підошви кедів стираються за шість годин танців на асфальті.

Зважаючи на те, що була доба Радянського Союзу, хлопці з якимись незрозумілими танцями навіть претендувати не могли на заняття в спеціальному залі. Вулиці рідного Сімферополя замінили їм танцкласи. Кілька однодумців зустрічалися — і просто імпровізували скрізь, де це можна було робити: де дозволяв простір і не могли погнати в шию.

Такі зустрічі, де показують себе та дивляться на інших, називаються словом «джем». У 14 років Ігор Ваганов уперше поїхав на джем за межі Криму. Він відбувався у Львові, і туди, крім львів’ян і кримчан, приїхали ще двоє хлопців із Польщі.

— Тоді ми з’їхалися для обміну досвідом, музикою. У той час не було флешок, й ми мінялися касетами. Щоправда, поляки в мене взяли дві касети, а віддали лише одну. Та то нічого, — пригадує хореограф.

З 1991 року почав займатися хіп-хопом уже на професійному рівні. Спеціалізованої школи чи студії так і не було, проте були величезний магнітофон і чимало охочих навчитися танцювати.

— Згодом приміщення таки виділили. З’явились і учні. На той час відвідування занять коштувало десять гривень на місяць. Інколи на урок приходило до ста людей, то це було просто супер! Половину зароблених грошей ми віддавали за оренду, — розповідає Ваганов. — Ми тоді, як і усі, давали звітні концерти разом із «народниками», сперечались із «балетниками», жуйки їм клеїли під станки.

Паралельно з танцями Ігоря завжди цікавив і спорт, зокрема парусний. Зумів навіть стати майстром спорту з цієї дисципліни. Та травма завадила далі професійно цим займатися.

Ще через десять років Ваганов перебрався до столиці та влаштувався до одного з найпрестижніших фітнес-центрів. Зараз Ігор працює інструктором у спортклубі, співпрацює з компанією «Nike», мудрує над хореографічними проектами, тренує команду хіп-хоперів і разом із ними їздить на різні змагання.

— Останній турнір проводився у Лас-Вегасі, туди з’їхалося півсвіту. Деякі з наших хлопців у сольних виступах навіть змогли пройти у чвертьфінал змагань. Річ ще й у тому, що наші танцюристи дуже молоді порівняно з іншими учасниками. Професійний спорт за кордоном є й після 35 років, а у нас після 35 — дім, діти, робота, тож на жодні танці часу не вистачає, — розповідає Ваганов.

Шоу «Майданс» для хореографа розпочалося, коли допоміг товаришу Вані Джозу відбирати людей у Полтаві.
— Та коли продюсерський центр вирішив додати тринадцяте місто, щоби створити інтригу, запросили мене. Вибір упав на Бориспіль — його жителям дали змогу взяти участь у проекті, — каже хореограф.

Ігор Ваганов розповів, що кожен виступ бориспільської команди готувався в екстремальних умовах: то на підготовку лишали тільки п’ять днів, то міняли за кілька діб до виступу музику. Та, попри все, для багатьох Бориспіль став найкумеднішим і найоригінальнішим містом на проекті, а після останнього виступу, вже не в прямому ефірі, судді кланялися команді, якій щойно поставили найнижчі бали.

Натерпівся Ігор і від журналістів. Спочатку вони глузували з нього через відсутність хореографічної освіти й написали, що «хореографією тут й не пахне!». Та на це Ігор не образився, а наступного дня з’явився у футболці з написом: «От меня пахнет хореографией».
Не раз Ваганов зі своїми танцями потрапляв і на гострі язики шанувальників класичної хореографії, які закидали йому, що робить зовсім не танці. Проте й тут знайшовся залізний аргумент.

— У мені 110 кілограмів — і я продовжую рухатись. А тренери з народних чи бальних танців навряд зможуть робити те, що робили у молодості, — резюмував хореограф.