Марія Порошина: Я молюся перед кожним новим проектом

Актриса Марія Порошина шлях у кіно починала з невеликих ролей у телесеріалах. Популярність акторці принесли роль Тамари — дружини Філа у серіалі «Бригада» (2002) і головна роль у серіалі «Завжди говори «завжди» (2003). У фантастичній стрічці Тимура Бекмамбетова «Нічний дозор» (2004) акторка зіграла чарівницю Світлану. Нещодавно Марія Порошина розповіла про те, як «сп’яніла» замість Хабенського, як на зйомках гримери благали її «втягти п’ять місяців» і як написала кантату на згадку про Брежнєва.

— Був такий момент — знімали одну зі сцен, коли повз майданчик проходив Костя Хабенський із дружиною — царство їй небесне, — розповідає про зйомки в «Дозорах». — У нього був вихідний — він просто по зарплату прийшов. А Тимур Бекмамбетов, користуючись нагодою, вмовив його знятись у кількох сценах. Тимур Нуруахітович узагалі все на ходу вигадує. Він дуже сміливий. Або от ще — знімали поцілунок героїв, то він його переніс на Ямайку, щоб у кадрі більше відчувалося романтики й очікування чогось прекрасного. Спеціально вивіз усіх туди на кілька днів.

— Маріє, вважається, що артисти марновірні. А ви?

— Я молюся перед кожним проектом. Аби на майданчику все ладилося, атмосфера була дружня — без сварок. І нервів витрачалося менше.

— Чув, ви не дуже любите грим, яким штучно зістарюють акторів. Були проблеми?

— «Старечий грим» — це спеціальний латекс, який не можна тримати на шкірі більше чотирьох годин, інакше обличчя вкриється нездоровими плямами. Але нам із цим «добром» доводиться й на сонці зніматися! А потім на обличчі залишаються зморшки, які розпрямляються лише через кілька годин. Жах!

— У вас музична освіта, та ви пішли акторським шляхом. Про вибір не жалкуєте?

— А я б не сказала, що на музичному поприщі в мене були божевільні успіхи. Хоча я й грала на фортепіано на тверду четвірку. До п’ятірки не дотягала — лінувалась. Але бажання присвятити себе цій професії не було ніколи. Це ж постійні виснажливі тренування. Цим треба жити! А як додаткове вміння — не зашкодить. Я взагалі вважаю, що всі дівчата повинні вміти грати хоча б на одному музичному інструменті, малювати й танцювати. Це дуже розвиває.

— Це правда, що ви у вісім років написали 10-хвилинну кантату на смерть Брежнєва?

— Так. Просто смерть Леоніда Ілліча справила на мою дитячу психіку настільки сильне враження, що я сіла й склала кантату для фортепіано. І навіть виконувала її для гостей, що навідувались до нашого дому. Там було коротенько розказане життя Брежнєва. Дитинство — весела мелодія, високі тони, швидкий ритм. Юність — щось таке вируюче, що закликає до високих цілей. Зрілість — серйозні акорди, розмірений ритм. Старість — повільна музика. І смерть — прискорення й останній акорд — бух! Серце перестало битися. Дорослим дуже подобалася музика, і вони просили мене виконати її на біс.

— Ви працювали з Тимуром Бекмамбетовим і в рекламі, і у його «Дозорах». Кажуть, на майданчику він ще той тиран.

— Який із нього тиран? Добрий, мудрий. Що мені в ньому ще подобається — він ніколи не підвищує голос. Дає можливість придумувати, фантазувати. Це рідкість. І в усьому намагається досягти досконалості. Був випадок — на тих же «Дозорах». Відзняли матеріал. І майже через півроку він каже: «Треба перезняти». Усі шоковані. Чому? Адже гарно все вийшло. А він відповідає: «Гарно, але я тепер зрозумів, як зробити ще краще». У нього немає такого — зняв, то й добре. Пам’ятаю, був у сценарії момент: кафе. Сидить п’яний і такий нещасний Костя Хабенський. І тут Тимур Нуруахітович говорить: «Ні, зробимо не так. Костя сидить тверезий, а п’яною будеш ти, Маріє». Я давай обурюватися: «Як же так! Я ж дівчинка, я квітка!». А він: «Нічого — знімаємо». У результаті вийшло зворушливо. А самі «Дозори»... Ох і нелегкі були зйомки.

— Що саме?

— Фізично було важко. Доводилося дуже багато бігати. А це було взимку. Знімали на засніженій території. Холод, як кажуть, собачий. Знімали згори, збоку, знизу — очима хлопчика. А ми все бігали й бігали. Я страшенно вимотувалася. Набігалася до того, що мене стало нудити. А через два дні дізналася, що вагітна (сміється — авт.).

Але, що найсмішніше, в останній сцені в «Дозорах», де ми йдемо з Костею під руку, я вже з помітним животиком. А виглядати мені потрібно було дуже худенькою й молодою. Мені заплітали косички, замасковували животик. Навіть думали підібрати дублера з моїми пропорціями. Але Тимур сказав: «Жодних дублерів. Сама». Гримери мене слізно просили втягти животик, на що я гордо відповідала: «П’ять місяців не втягнеш!».

— Чув, вашу героїню з «Бригади» хочуть воскресити в другій частині?

— Не бачу в цьому сенсу. Та й мене в цей проект не кликали.

— Зараз ви знімаєтеся в Криму в картині «Анна Герман» компанії «Star Media». Граєте матір співачки Ірму...

— Мені складно втілювати цей образ — це ж була реальна людина. І в мене перед нею — там, на небесах — є якась моральна відповідальність. От, приміром, сьогодні багато хто думає, що в нього складне життя: діти, робота, постійні стреси. Вони просто не знають, через що довелося пройти родині Герман. Я, коли читала сценарій, то навіть плакала разів чотири.