Юрій Кондратюк: «Перемога у «Пекельній кухні» ще не означає, що я найкращий повар країни»

Нещодавно з відпочинку в Криму повернувся наш земляк, переможець кулінарного шоу «Пекельна кухня», яке транслював телеканал «1+1», Юра Кондратюк. Відразу по приїзду він погодився в ексклюзивному інтерв’ю «Відомостям» розкрити всі підводні течії зйомок реаліті-шоу та поділитися враженнями від участі в ньому.

— Розкажи, як потрапив у «Пекельну кухню» та як проходили кастинги?

— Є такий супервідомий шеф-повар Гордон Рамзі. Він англієць, працював у модних ресторанах Франції, Іспанії, Італії. Я його великий шанувальник. Він веде багато передач, і ще три роки тому я дивився американську версію «Пекельної кухні», мріяв туди потрапити та шкодував, що у нас нема чогось подібного. І от, нарешті, й у нас придумали. Про кастинг дізнався з реклами по телевізору. До речі, про неї мені розповіли друзі, бо я телевізор не дивлюся — вистачає комп’ютера й Інтернету. Зателефонував, приїхав. Потрібно було заповнити анкету з 40 питань. Потім на кожного відводили приблизно дві хвилини зйомок, де запитували, як вас звати, чому ви стали кухарем і навіщо вам перемога. Відібрали тоді більше трьох тисяч людей. І через якийсь час мені зателефонували, щоб приїжджав на другий етап кастингу. Нас уже було 40 чоловік, із яких мали відібрати тільки 16. Тут уже довго довелося розмовляти з режисером, продюсером — до години часу. Запитували про характер, як поводжуся на кухні, та, нарешті, чи є досвід приготування страв. Я відповів, що його вистачить для перемоги. Не знаю, чи мене тоді приймали всерйоз, бо багато жартував. Відбирали різних — за характером, кваліфікацією — людей: і суперкухарів, і просто любителів, аби був контраст.

— Чого глядач не бачив на екрані, що відбувалося поза кадром?

— Важко розказати. Зйомки велися 24 години на добу, було 48 камер, а показують лише годину. За кадром ми також разом спілкувалися, іноді шеф міг прийти та сказати, щоб більше недбальство не повторювалося, мовляв, ви ж сюди прийшли боротися за півмільйона. Взагалі, з нами мало спілкувалися, напевно, треба було нервову обстановку створити, щоб люди перебували у напрузі. Траплялися технічні проблеми — то якоїсь спеції нема, то продукту, це телевізія не показувала, але щоб щось особливе було, то ні. В принципі, все те, що й на екрані.

— Невже всі емоції були справжніми?

На фото: Фіналісти шоу з шефом

— Так. Була кімната відвертості, де після конкурсу кожного показували окремо, коли, скажімо, той розплакався, або щось не вийшло. Відразу на цьому підловлювали. Та щоб казали, приміром, «сядь і заплач», то ні, все було реальним. Режисер міг підійти та сказати: «Ти якийсь замкнутий, постарайся бути відвертішим, бо ти стаєш нецікавим глядачу». Проте приготування страв було реальним.

— Коли дивився на себе на екрані, тобі подобалося?

— Перші випуски були не такими цікавими, а останні — так. Траплялися моменти, коли мене щось запитують і показують шматочок інтерв’ю, вириваючи з контексту частину моїх слів, і на екрані це виглядає трохи зім’ятим. Загалом, мені сподобалось — особливо немає до чого присікатися. Щоправда, американську версію знімала найкрутіша студія у світі — «XX століття Фокс», у нас, звичайно, все трохи простіше.

— Як складалися стосунки з суперниками, з ким подружився та навпаки?

— Атмосфера між нами була весела, особливо спочатку, коли було багато людей, усі дружили та спілкувалися. Проте коли почалися номінації і доводилося вибирати двох, а шеф одного повертав назад, то той, відповідно, вже мав зуб на тебе. Та я завжди все говорив у вічі, тож мені було байдуже, чи хтось образився на мене, чи ні. Зрештою, з Сашею Непопом і Славою Довженком ми здружилися, хоча зараз стосунків не підтримуємо. Це ж усе було схоже на табір: приїхали, побули разом, відпочили, поїхали.

— А ви відпочили чи навпаки втомилися?

— Ой, навряд чи відпочив (посміхається, — авт.), бо ж о сьомій ранку підйом, потім конкурси — один, другий, той, хто виграє, їде відпочивати у ресторан чи аквапарк, інші готують кухню до вечері. Й завжди щось не встигаєш, якась біганина, напруженість. Номінації проходять дуже пізно. Опівночі йдемо у нашу кімнату-акваріум і починаємо за пивом і сигаретами обговорювати все, що відбулося, приблизно до третьої години ніхто не може лягти спати.

— І так щодня?

— Так. Іноді чотири години спали, коли як. «Пекельна кухня» тому і називається пекельною, що на ній пекельна праця. Проект мав показати людям, що на кухні справді неймовірно важко. Колись і самому довелося працювати за таким графіком — у готелі у Трускавці. Підйом — о шостій ранку, адже сніданок мав бути готовим уже о восьмій. Ресторан зачинявся опівночі, а ми ще заготовки на завтра робили, тобто відбій — о третій ночі. На дванадцятий день я був, наче зомбі.

— Скільки часу тривали зйомки передачі, адже по телевізору ми дивилися її більше двох місяців?

— 28 днів.

— А шеф-повар за характером і поведінкою який насправді?

— Він хороша та розумна людина. Та що крутіший ресторан, то жорсткішою має бути обстановка на кухні. Звичайно, там не викидають продукти та не виганяють нікого у номінаціях, але все має готуватись однаково гарно та смачно. Не може бути так, що прийшли сьогодні, скуштували рибу — вона на смак одна, а наступного дня — вже якась інша.

— Що змінилося в житті після шоу? Можливо, були серйозні пропозиції працевлаштування?

— Пропозиції були — навіть шефом працювати. Проте я ще молодий, тож поки що слід повчитися біля хороших шеф-кухарів. Перемога в «Пекельній кухні» ще не означає, що я найкращий повар країни. Як на мене, то краще я ще буду вчитись, і якщо з’явиться пропозиція попрацювати в хорошому закладі, проте не в якості шефа, то я, звісно, погоджуся. Хочеться й за кордон поїхати, проте пізніше.

— Які враження й досвід залишила «Пекельна кухня»?

— Я тепер зрозумів, що таке телебачення та чому акторам платять такі великі гроші. Адже потрібно стільки разів перезнімати дублі, які не вдалися. Ми втомлені, а нас просять п’ять разів пройти в машину, щоб зняти, як ми туди сідаємо. На екрані показують, що нас втомлює кухня, а насправді ще й це. А ще я почув багато корисної інформації у професійному плані, адже і шеф, і судді — освічені люди, які об’їздили півсвіту, дуже багато знають. Усе, що вони говорили, я вбирав у себе, як губка. Це безцінний досвід.

— На виграні гроші ти купив квартиру?

— Так, і облаштував студію для групи, в якій граю. Адже для мене півжиття — це кухня, півжиття — музика.