Сергій Свєтлаков давно виріс із «кавеенівських» штанців

Схоже, Сергій Свєтлаков остаточно виріс із «кавеенівських» штанців. Почав свою кар’єру з командою КВК «Уральські пельмені», потім плавно перейшов у  гумористичні проекти телеканалу ТНТ «Наша Раша» і Comedy Club, а тепер йому одних тільки жартів недостатньо. І на місце його гротескно зіграних персонажів фрезерувальника Дуліна або підлітка Славіка приходять інші герої в якісно інших жанрах. На минулому «Кінотаврі» Свєтлаков представив дві свої акторські роботи. У драмі «Бедуїн» режисера Ігоря Волошина він зіграв лікаря вмираючої дівчинки, а в трилері «Вихованець», який вийде на екрани восени, — випускника дитячого будинку, який взяв у заручники хлопчика...

— Сергію, із шоумена ви перекваліфікувалися у професійного актора?

— Навряд чи це так. Звичайно, коли почав зніматися, то вчився якийсь час на акторських курсах. Але професіоналом себе не вважаю. Справжній актор повинен займатися тільки своєю справою — принаймні життя показує, що ті, хто справді гідні визнання, повністю віддають себе роботі. Я ж не здатний з головою поринути в цю професію. Просто по натурі я — хамелеон, мені потрібно міняти фарби, займатися різними речами, інакше, якщо зациклюєшся на одному — телебаченні, бізнесі або кіно, то покриваєшся пліснявою. Проходить півтора-два місяці й стає нудно, хочеться чогось нового. Тому акторство для мене — місце для експериментів над собою. Адже людина не знає, на що здатна, поки не спробує. І я пробую. До того ж коли донька виросте, мені потрібно буде їй щось показати й розповісти...

— Боюся, не швидко ви їй покажете фільм «Вихованець», у якому зіграли маніяка.

— (Сміється.) Жарти жартами, а для мене цей фільм — гігантський досвід, я вперше знявся у великій драматичній ролі. Я багато років чекав сценарію, який би допоміг випустити з мене все те, що так довго накопичувалося. І якщо розглядати життя як казино, у якому ми граємо, то «Вихованцем» я поставив усе, що в мене є, на 8 «червоне». І від нього будуть залежати мої наступні п’ять років...

— Несподівано від комедійних ролей перейшли до драматичних, як, наприклад, у фільмі Ігоря Волошина «Бедуїн». Що змінило ваше світосприйняття?

— Спочатку я відмовився грати в «Бедуїні», вважаючи, що моя участь в ньому — якась провокація. Але Ігор переконав, що там є роль, з якою я впораюся. Ця картина для мене особлива... Коли отримав сценарій — це був перший день мого відпочинку, до якого я буквально доповз у жахливому психічному й фізичному стані. Я прочитав «Бедуїна», й історія про вмираючу від лейкемії дівчинку настільки мене вразила, що дві години провів у закритій кімнаті... ревів. Одне наклалось на інше.

У той момент я переживав сильний стрес, пов’язаний з однією дитиною, хворою на онкологію. Це був не мій родич, просто стороння людина, від якої одного разу передали лист: «ви — мій кумир», «мрію з вами зустрітися». І я поїхав до нього в лікарню, потім став відвідувати. Він писав мені листи, готував до мого приїзду малюнки. А за півроку до того, як я одержав сценарій від Волошина, його не стало. Прочитане вплинуло на мої переживання — і я, як і раніше, перебував усередині тієї історії. Відразу вирішив, що обов’язково візьму якусь участь у фільмі, точніше, у сценарії. Адже я бачив і цих лікарів, і цих дітей... (Задумується.)

Тепер же ми з Волошиним будуємо плани на майбутнє й почали писати сценарій комедії. Я, так вже склалося, трошки розуміюся в гуморі, він же — професійний сценарист, який ніколи не займався комедією. Так і бачу цю афішу: «Фільм від Сергія Свєтлакова й Ігоря Волошина»! Залишилося поєднати наші графіки, щоб засісти за справу з головою...

— До речі, про графіки. Сергію, вас вдома бачать чи весь час пропадаєте на гастролях і зйомках?

— Років півтора тому міг чесно відповісти, що практично не бачать. Але останні півроку я вирішив, що це не правильно, коли із дружиною зустрічаєшся тільки по вихідних, а як росте твоя дитина, розумієш більшою мірою з її розповідей. Тому почав переглядати свій графік. І моя обов’язкова умова для самого себе: якнайчастіше бувати з родиною, їздити з ними на відпочинок. І це літо буде першим за останні п’ять років, коли ми півтора місяці проведемо разом. Спочатку поїдемо в Хорватію, потім у Прибалтику. Таке ні за які гроші не продається...

— Ви якось розповідали, що в дитинстві були вкрай неспокійною дитиною. А що можете сказати про вашу дворічну доньку Настю — у вас вдалася?

— Якщо я колись вважав, що був енергійним і хуліганом, то з народженням Насті зрозумів, що це значить насправді! Перед донькою я схиляю коліна, тому що вона хуліганка в десятому ступені. (Сміється.) Ні в кого не бачив таких енергійних і емоційних дітей, що не мають ні секунди спокою. Вона крутить-вертить всіма, хто поруч із нею. І я неймовірно вдячний дружині за терпіння, тому що більшу частину часу саме вона проводить із Настею. А мною донька крутить, як хоче, — як з’ясувалося, я дуже м’який і поступливий татко.