Юрій Гальцев: Вік — це авторитет. А клоун в авторитеті — це круто

Нещодавно виповнилося 50 років одному з найпопулярніших коміків, заслуженому артисту Росії, художньому керівникові Театру естради імені Аркадія Райкіна Юрієві Гальцеву. З ювілейним концертом він прибув до Києва 26 травня. А перед виступом розповів про годинник від Путіна, про те, чому добре бути клоуном в авторитеті, як продавав Хабенському машину та про свою ділянку на Місяці.

— Ви відсвяткували круглу дату... Як воно — вік не давить на плечі?

— Парадокс, але коли мені виповнилося 45, я був у депресії. Ходив як у воду опущений. Усе філософськими питаннями мучився, як-от: «Яка моя місія на цій планеті?», «До чого я йду та чи все правильно роблю?». А 50 — це дурниця. Можна сказати, розквіт сил (сміється, — авт.). Хоча пам’ятаю, коли мій тато святкував свої півста, мені тоді здалося: «50 років — це ж глибока старість». Аж раптом минуло трохи часу — і 50 уже мені. Тільки тепер це сприймається як друга молодість.

— Знаєте, є таке прислів’я: «Немає нічого гірше, ніж немолода стриптизерка та пристаркуватий комік». На пенсію йти не думаєте?

— Про стриптизерку — класно сказано. Та не зовсім правильно. Знаєте, в Москві є одна стара працівниця «шеста» й височенних платформ. Їй чи то 55, чи то 60... Не пам’ятаю точно. А подивитися на неї вишиковуються цілі черги. Люди ледве не за місяць записуються. Такі от справи. А щодо коміків. Жартувати треба, поки жартується. І вік гумору — не перешкода. Візьміть, приміром, нашого «сонячного» клоуна Олега Попова. Йому зараз 81 рік, а він, як і раніше, ставить чудові номери та збирає повні зали. Вік — це авторитет. А клоун в авторитеті — це круто.

— Це правда, що коли ви тільки-но приїхали підкоряти столицю, вас на конкурсі «зрізала» Алла Пугачова?

— Правда. Було це в далекому 85-му році. Я тоді разом із однокурсником Генкою Вєтровим приїхав на Всесоюзний конкурс артистів естради з номером «На прийомі в невропатолога». І в журі там засідала Алла Борисівна. Ми бездоганно виступили, повний успіх. Нам уже натякнули, що Гран-прі в нас у кишені, як раптом — бац! — повідомляють, що ми залишаємося без призу. А все тому, що ми «занадто молоді для конкурсу». Це вже потім нам пояснили, що Примадонна й інші члени журі проштовхували «своїх людей». Але я не ображаюся. Намагаюся жити за принципом: «Що не робиться — все на краще».

— Знаю, що дружите з Путіним. Він вам навіть годинник на день народження презентував.

— Ну, щодо дружби, то це вже занадто. Просто я кілька разів виступав у нього на дачі в Підмосков’ї — за особистим запрошенням. До речі, що мені подобається: коли я приїжджаю, то через рамки проходити не змушують, сценарій на вичитування задля цензури не просять. Пам’ятаю, як після мого першого виступу Володимир Володимирович підійшов до мене, ми з ним обнялися, і він мені сказав, що я його улюблений артист. А годинник таки презентував: золотий і з гравіруванням.

— Зізнайтесь, а вам хотілося б, аби він знову став президентом Росії?

— А чому б і ні? Країні від цього тільки користь буде.

— Ви завжди захоплювалися нашою Вєркою Сердючкою...

— Андрюша — чудовий актор. Багатогранний. Але зараз, на мою думку, він «зносився» у своєму образі провідниці. Кажучи нашою мовою, пром’яв цей персонаж... Став заручником свого амплуа. Йому терміново потрібний якийсь новий виток у творчості.

— Якось Костянтин Хабенський сказав, що купував у вас машину. Що це за історія була?

— Було таке. Він тоді ще в театрі Ленсовєта працював із моєю дружиною. Саме собі машину шукав, а я продавав. Причому з грішми в нього тоді було якось негусто, тому він її з кимось у складчину купував. Чув, що її потім у нього вкрали.

— Чутки про вашу ділянку на Місяці — це жарт?

— Ні, все по-чесному! Кілька років тому якийсь досить крутий хлопець зробив мені презент: вручив документ, який підтверджує, що я є законним власником частини місячної поверхні. Серйозний такий папірець: увесь у печатках гарних із позолотою. І координати зазначені: широта, довгота. Тепер десь удома лежить, душу гріє (сміється, — авт.).

— В акторські прикмети вірите?

— Не дуже. Голову, приміром, перед концертом мию. Проте завжди прошу хлопців випхати мене на сцену стусаном під зад. Так би мовити, на удачу.

Довідка

Юрій Гальцев закінчив Ленінградський інститут театру, музики та кінематографії. Працював у театрах «Буф», «Фарси», «На Ливарному», «Лицедії». Серед нагород артиста — Гран-прі Всеросійського конкурсу артистів естради, приз фестивалю «Золотий Остап», призи міжнародних конкурсів клоунади та пантоміми. В 1995-му на Всесвітньому фестивалі клоунади й пантоміми у Франції визнаний гідним титулу «Гумове обличчя». В 2000 році Юрій Гальцев одержав звання «Кращого актора року». Викладає в Санкт-Петербурзькій державній академії театрального мистецтва. З листопада 2010-го разом зі своїм творчим напарником Геннадієм Вєтровим веде гумористичну телепередачу «Два веселі гусаки». Організував власний театр УТЮГ — Універсальний театр Юрія Гальцева. Найвідоміші фільми з його участю: «Гітлер капут!», «Найкращий фільм-2», «Золотий ключик», «Людина з бульвару Капуцинок», «12 стільців».