Прем’єри тижня: «Час відьом» і «Ранковий підйом». ВІДЕО

«Час відьом», США, 2011 

Схоже, Ніколас Кейдж поступово приходить до тями. Адже, як не крути, кращі фільми з Кейджем виходили ще в дев’яності: оскароносний «Залишаючи Лас-Вегас», «Без обличчя»…

Але останнім часом актор знімався, чесно кажучи, у всякій дурниці — усі ці «Скарби нації», «Пипець», при всьому бажанні, не можна назвати кіношедеврами. А «Час відьом», принаймні, може здивувати гарним сценарієм (фільм знімав режисер Домінік Сена, відомий за стрічками «Викрасти за 60 секунд» і «Пароль «Риба-Меч».) і тим, що Кейдж нарешті адаптувався до своєї нової іпостасі — актора, який розмінює свій талант на «попсові» блокбастери.

Отже, XIV сторіччя, епідемія чуми в Європі. Винною в нещасті, як водилося в той час, визнають бідну дівчину — мовляв, вона відьма. Кардинал, перебуваючи на смертному одрі, просить лицаря Бемена (Кейдж, його брата по зброї зіграв Рон Перлман, відомий по «Я торгую мерцями») доставити цю чаклунку в якесь абатство — там її чари, по ідеї, повинні бути зруйновані. Отже, дівчину в супроводі сімох лицарів відправляють на візку в залізній клітці — і тут виявляється, що вона дійсно є справжнім породженням пекла. Воїнам доведеться вступити в жорстоку сутичку з такими духами зла, яких вони не могли собі уявити навіть у найжахливіших кошмарах…

Кейдж нарешті переконливо виглядає у своїй ролі — цього разу такого собі героя-хрестоносця, мисливця на відьом, який приміряв на себе лицарські обладунки й обзавівся гарним конем. Шкода, звичайно, що актор зовсім перестав грати звичайних людей, обтяжених життєвими проблемами. Але тільки після цієї картини, нарешті, можна заспокоїтися з думкою про те, що актор вибрав собі саме такий шлях. В іншому все теж непогано: натуру знімали в Угорщині й Австрії — і пейзажі просто заворожують. Нехай критики продовжують вважати, що кар’єра Кейджа закінчується, нехай цей фільм явно не тягне на номінанта «Оскара», але, зрештою, багато гарних фільмів були насамперед розважальними. «Час відьом» — саме такий фільм, і це саме той випадок, коли не потрібно бути «кіноснобом». Ви одержите максимум задоволення, якщо просто розслабитеся. І це саме той самий випадок, коли від картини одержуєш саме те, що хочеш після, скажемо, після важкого робочого дня.

«Ранковий підйом», США, 2010

Гаррісона Форда завжди приємно побачити на екрані — нехай навіть він абсолютно не міняється від ролі до ролі й розпливається в тій же усмішці, що в «Індіані Джонсі» чи в «Голлівудських поліцейських». Все-таки харизма є харизма. Сюжет нової картини «Ранковий підйом» донезмоги жалісливий, майже в дусі радянських життєстверджуючих фільмів першої половини 1980-х на кшталт «Блондинки за рогом» Володимира Бортко. Телепродюсера Беккі Фуллер (Рейчел Макадамс, «Дружина мандрівника в часі») звільнили з програми новин, її кар’єра заходить у глухий кут, уже не кажучи про особисте життя. Але Беккі не здається — влаштувавшись у пересічне ранкове шоу з незначним рейтингом, вона вирішує перетворити його в телевізійну досконалість, запросивши знаменитого ведучого Майка Помероя (Гаррісон Форд). Але герой Форда зовсім не хоче скочуватися в «жовтизну» і розповідати плітки про знаменитостей, на відміну від своєї колеги. Загалом, доля шоу під загрозою, але Беккі цього так залишати не збирається. Тут замішана ще й любовна інтрига, а точніше, службовий роман і глузування ведучих один з одного в прямому ефірі.

По правді, сценарій досить наївний, але кому яка різниця, якщо все витягає Гаррісон Форд, нехай навіть усього лише за допомогою тієї самої своєї горезвісної усмішки? Це не кращий фільм з Фордом, але зрештою в справжніх кіношедеврах актор не знімався вже дуже давно. А вибачити йому можна майже все — навіть роль телеведучого.

«Тримати дистанцію», Італія, 2007

Типове патріархальне село на півночі Італії. Тиша, благодать, мухи — і ті мруть від нудьги. Дідки коротають час за чашкою «чорної смоли» (а дехто й за келихом чогось міцнішого), жінки на ринку беззлобно перелаюються й перемивають кісточки іншим своїм товаркам, а місцевий «крутелик» тужить з дружиною, знайденою на сайті знайомств. І тут у це рутинне болото свіжим вітром буквально вривається чарівна Мара (Валентина Лодовіні, «Коко Шанель»). І природно, її свіже личко й відмінна фігурка не можуть залишити байдужими місцевих чоловіків...

За загальним духом і настроєм ця картина найбільше схожа на «Малену» Джузеппе Торнаторре. Це відчуття підсилює й Лодовіні, яка чимось невловимо змахує на Моніку Беллуччі в її кращі роки. Дивлячись на неї, розумієш: така дійсно може звести будь-якого чоловіка з розуму. Схожий фільм і на порохову бочку, біля якої хтось необачно курить: поки все начебто ще спокійно, але скоро кинуть непогашений недокурок — і світ вибухне. І чекаючи саме так цього «усе злетить на повітря», глядач сидить перед екраном у приємному заціпенінні...