Віктор Бронюк: На кожному виступі викладаємось на 200%, незважаючи на кількість присутніх

Надзвичайно позитивний, дотепний гурт «ТІК», для якого не чужа й самоіронія, виступив нещодавно у Луцьку. Колектив презентував нову програму «Народний тур», під час якої виконував свої відомі хіти трішки в іншій інтерпретації, з використанням традиційної подільської музики. Про весілля, алкоголь та шоу-бізнес лідер групи Віктор Бронюк розповів під час чат-конференції. 

— До того, як серйозно зайнятись музикою, ви були чиновником. Це правда?

— Так, я був головним спеціалістом управління культури і туризму у Вінниці. Але пропрацював лише рік і один місяць, звільнився і пішов грати в групу. Як казали мої рідні, пішов займатися несерйозною роботою, яка для мене стала серйозною. Розповім вам один жарт. Знаєте, чому чиновники нічого не роблять? Тому що вони обома руками тримаються за стілець, на якому сидять.

— На весіллях часто граєте?

— Звичайно. Періодично ми виступаємо на таких заходах. Але тут є один момент: наш гурт достатньо великий, до того ж ми завжди виступаємо вживу. А щоб розмістити апаратуру, на якій ми граємо, потрібно зайняти немало місця. Тож якщо гості готові потіснитись, адже здебільшого весілля влаштовують у невеликих приміщеннях, то ми залюбки виступаємо. Інколи буває, що ми в українському стилі чи десь на природі граємо. Для мене особисто немає великого значення, де грати: чи то open-air, чи це якесь місто або коли буває якась серйозна подія, чи це сольний концерт в залі, чи виступ на весіллі. Якщо люди хочуть тебе бачити, запросили, то ми тільки «за», викладаємося завжди на 200%, незважаючи, чи це велика, чи невеличка скромна аудиторія, в яких умовах ми граємо. Завжди по максимуму позитиву, драйву і приємних емоцій.

— Яке ваше глобальне бажання, спираючись на те, що ви публічна людина?

— Побачити гармонію Всесвіту. Дожити до комунізму (сміється). Думаю, гармонію Всесвіту побачимо швидше, ніж доживемо до комунізму. 

— А яке ваше найулюбленіше місто? Можливо, Луцьк?

— Луцьк мені дуже подобається. З самого дитинства була в мене мрія приїхати на Волинь, назбирати грибів та ягід у ваших лісах, добратися нарешті до волинських озер, в яких ніяк не мав досі нагоди скупатися. Можливо, цього року вдасться з дружиною та донькою нарешті приїхати на кілька днів на Волинь, щоб відпочити. У вас тут класна енергетика, привітні люди, мені завжди приємно сюди приїжджати. Стосовно того міста, яке найбільше подобається, то я б не хотів виділяти якесь одне. Кожне місто — як людина, в кожного є власні родзинки, цікавинки. Безумовно, для кожної людини найкраще те місто, де вона народилась, де її дім. Для мене це Вінниця.

— Ви б хотіли щось змінити своєю музикою у нашій естраді?

— Ми міняємо, розвінчуємо стереотипи, доводимо до божевілля усіх музичних столичних продюсерів, які до сих пір не можуть зрозуміти, як це так, що ці хлопці досі живуть у Вінниці і не планують переїжджати до Києва. Для них загадка, як ми в таких умовах творимо, виступаємо, їздимо містами з турами, як у нас усе виходить. А ми кожен день загадуємо їм такі загадки своєю роботою.

— На Вінниччині часто виступаєте? Де найпалкіша публіка?

— В мене немає такого палкоміра, щоб зміряти палкість публіки (сміється), щоб сказати, що ось у цьому місті палкість публіки становить стільки палкометрів. Не буває поганої публіки, бувають погані виконавці. В нас виконавці не дуже погані і публіка в нас найкраща. 

— На які жертви погодилися б піти заради музики?

— Я вже зробив велику жертву, коли написав заяву про звільнення з чиновницької посади, звільнив свій робочий стіл і все те, що я нажив там за рік перебування на цій посаді. А якщо серйозно говорити, то дуже багато повідходило людей, які довгий час називали себе моїми друзями. Нікуди від цього не втечеш, тому що не кожен розуміє те, чим ти займаєшся, дуже важко буває це їм пояснити, в результаті з’являється ревність, невиправдані заздрощі. Це, мабуть, плата за те, що ти маєш на сьогодні. Я до цього ставлюсь по-філософському, тому що такою, напевно, була ціна тих дружніх відносин, якщо вони розпалися. Багато тих людей, з якими ми починали роботу над гуртом, відійшли і стали займатися іншою діяльністю. На сьогодні в нас не збереглось із ними ніяких стосунків.

— Це правда, «ТІК» розшифровується як «Тверезість і культура»? Ви справді ніколи не вживаєте?

— Як це не вживаємо? Кожна нація має свої традиції, наша — на широку ногу відзначати свята. Але це ми собі дозволяємо тільки у позаробочий час. На концертах дотримуємось чіткого правила, яке прописане і в нашому рейдері: ніколи до виходу на сцену не вживати алкоголю. Ми поважаємо свою роботу та наших шанувальників, людей, що приходять на наші виступи, а також себе, тому ніколи собі подібного не дозволяємо. У нашому гурті всі люди мають вищу освіту, ми виховані, хоч небриті і неголені.

— В сучасному шоу-бізнезі велика конкуренція. Вам важко було починати, палки в колеса не ставили? Вважаєте себе представниками нашого шоубізу?

— Звичайно, ми є представниками українського шоу-бізнесу. Мене дивує, коли дехто з української музичної тусовки каже про себе: «Ми не шоу-бізнес, ми робимо музику», чи ще якось себе називають. Всі ми займаємось однією діяльністю.

— Сергій Звєрєв чув уже пісню «Сірожине пірожине»? Не дуже образився?

— Звєрєв отримав по заслузі. Якщо він дозволив собі не дуже приємно відізватися про нас, то й ми не гірші. Відповіли по-своєму, як уміємо. До речі, знайомі розповідали, що Звєрєв після прослуховування цього творіння сказав, що йому сподобалось і він не проти заспівати разом з нами. Але нехай спочатку поміняє орієнтацію і вивчить українську мову, тоді й поговоримо.