Любов Толкаліна вперше розповіла про трагедію, що сталася з її дочкою

Любов Толкаліна розповіла про те, як була вражена, дізнавшись, що її дочка на спір вистрибнула у вікно, повідомляє 7days.

«Маша завжди була гіперактивною хуліганкою, — говорить актриса. — Вона весь час бігала з розбитими колінами, ліктями й підборіддям. Пам’ятаю, як непросто з нею було в аеропорту: вона могла забратися на багажну стрічку і виїхати разом з валізою. Або на паспортному контролі вирватися вперед, пробігти через кордон і звідти махати мені рукою...»

У тому, що Маша не тільки рухлива, але й вперта дитина, дуже залежна від чужих думок, Толкаліна зрозуміла після одного випадку.

«Маша посперечалася з приятелем, що стрибне. На слабо. А було їй всього сім років... Тоді я дізналася, до чого вона смілива і як сильно залежить від чоловічої думки... — продовжує актриса. — У той момент на дачі було повно народу — до нас приїхали гості з дітьми... Я тільки погодувала дітей і прибирала зі столу, а вони втекли наверх.Раптом дивлюся — Маша входить в будинок з саду, а Микита, її друг, біжить з другого поверху і захоплено кричить: «Я ніколи не бачив нічого подібного! Я тобою захоплююся!». Час був пізній, так що я звеліла дітям попрощатися і розходитися. Тільки потім звернула увагу на те, що в мене дочка біліша за стелю і її трусить. У медицині такий стан називається шоком. У Філатовській лікарні в неї виявили компресійний перелом хребта... Виявилося, що Маша на спір вистрибнула з другого поверху нашої дачі...»

Толкаліна зізнається, що до цих пір відчуває провину за те, що трапилося з дочкою. «Маша майже рік носила спеціальний пластмасовий ортопедичний корсет. Другокласниця! Їй не можна було довго сидіти, і тому Маші єдиній в класі дозволяли прогулюватися по кабінету, виходити і навіть лежати на килимку, який був спеціально постелений в класі.

До цих пір, коли вона говорить: «У мене болить спина», для мене це як удар під дих. Я відчуваю свою провину. Через цю травму Маші протягом трьох років не можна було займатися ніяким спортом, крім плавання. Причому мова йшла не про синхронне, на яке я її ще до цього віддала (оскільки сама все дитинство ним займалася), а про саме звичайне, від бортика до бортика...»