Як подолати патологічну лінь, яка заважає нормально жити і працювати

Певно, майже кожному доводилося переживати моменти, коли ну нічого не хочеться робити. Виконання якихось справ відкладаєш на завтра, післязавтра чи ще колись. Втому і лінощі списуєш на осінню депресію, зимовий холод, весняний авітаміноз чи літню розслабленість. У більшості випадків перераховані вище причини є реальними. Але якщо «залишу на потім» стає хронічним, варто задуматися. Непереборна лінь має медичне визначення — прокрастинація. До певного рівня цей стан вважається нормою, однак стає проблемою, коли заважає нормальному функціонуванню людини.

Прокрастинація (від лат. and crastinus — завтрашній) — поняття в психології, що позначає схильність до постійного «відкладання на потім» неприємних думок і справ. Виражається в ухилянні і виконанні зобов’язань в останній момент, а найчастіше тоді, коли всі строки вже минули. Психологи часто визначають прокрастинацію як механізм боротьби з тривогою, пов’язаною з починанням або завершенням якихось справ, прийняттям рішень.

— Прокрастинація або деструктивна лінь — це вираження емоційної реакції на плановані або необхідні справи, — зауважує психолог Валентина Паробій. — Залежно від характеру емоцій, вона ділиться на два фундаментальних типи: розслаблена, коли людина витрачає час на інші, більш приємні заняття й розваги, і напружена, що пов’язана з загальним перевантаженням, втратою відчуття часу, нечіткими життєвими цілями, нерішучістю та невпевненістю у собі.

Пригадайте свій робочий день. Починається новий тиждень, з’являються нові проекти, а також є якісь незакінчені завдання. Та перед тим, як приступити до праці, ви перевіряєте всі свої електронні скриньки, заходите на свої сторінки в соціальних мережах, довго смакуєте ранкову каву з колегами та розповідаєте їм про події вихідних. Крім того, повноцінно зайнятися роботою заважають відволікання на перекури, комп’ютерні ігри, блукання Інтернетом, розмови в ICQ та по мобільному. Часто ваш робочий день складається за таким «графіком»? Якщо так, значить, ви — прокрастинатор. Чи можна боротися з цими руйнівними лінощами?

— Вирізняють дві основні мотивації: досягнення успіху та уникнення невдач, — продовжує психолог Валентина Паробій. — Саме уникнення поразки — основний мотив для прокрастинаторів. Після завершення роботи в останню хвилину людина відчуває не радість, а полегшення від того, що позбулася тягаря. У більш серйозних випадках прокрастинація може маскувати депресивні стани, коли людина втікає від самої себе в метушню. Найбільш вразливими є офісні працівники, в яких сталий робочий день та зарплата, — вважає психолог. — Начальнику байдуже, що вони встигають розв’язати всі завдання за дві години, адже робочий день — вісім годин. І цей час вони все одно мають провести «за роботою».

До речі, доведено, що деструктивна лінь може призвести до погіршення здоров’я. Прокрастинатор постійно відчуває стрес, провину за незроблене, віддає години необхідного відпочинку на хронічне доробляння, звідси — втома, виснаження, недосипання. До того ж американські вчені з’ясували, що під впливом прокрастинації люди біднішають, гладшають та почуваються нещасними.

— З самого початку важливо усвідомити власну схильність до прокрастинації. А далі обрати метод боротьби з патологічним зволіканням, — радить спеціаліст. — Перший — зміна форми активності: тобто переключитися з розумової праці на фізичну чи навпаки або добряче відпочити. Інтереси, що існують у працівника поза роботою, також тримають його в тонусі. Другий варіант — так зване проектне мислення: поставити собі реальні, досяжні й вимірювані цілі. Потім визначити пріоритети у цьому списку та крайні строки виконання. Причому тут головне — дуже-дуже захотіти їх досягти. А якщо такого бажання нема — це сигнал шукати інше заняття у житті. Ще одним виходом може стати хронометраж та угода з самим собою. Приміром, людина вирішує: «Сьогодні я працюю рівно годину. Все, що встигаю, добре, що ні — на завтра». Можливо, спочатку мало що вдасться вкласти у цей проміжок часу. Зате згодом налаштування на робочий режим відбуватиметься підсвідомо. У боротьбі з лінощами важливо пам’ятати — навіть п’ять хвилин достатньо, аби зробити щось важливе.