Яку воду ми п’ємо

13 серпня 2009, 16:34

Джерело: Відомості

Вода, як і повітря, — щоденна необхідність людини. Отримуємо ми її з різних джерел — з централізованої мережі, з криниць або купуємо пляшкову в магазинах. Зрозуміло, що й якість її відрізняється. — За результатами перевірок у 2008 році встановлено, що десять підприємств із двадцяти, які займаються централізованим водопостачанням, реалізовували споживачам воду питну, яка не відповідала вимогам ГОСТу, — поінформував заступник директора з державного нагляду ДП «Волиньстандартметрологія» Сергій Гуров. — Мутність і концентрація заліза на окремих об’єктах перевищувала допустиму норму в кілька разів. Забагато заліза на Сенкевичівській житлово-комунальній дільниці, підприємстві «Нововолинськводоканал», Старовижівському, Шацькому, Устилузькому виробничих управліннях ЖКГ, на Маневицькому зафіксовано перевищення норми нітратів. Трохи була ошелешена новою інформацією, адже не раз чула, що на Волині питна вода — одна з найкращих в Україні. — На Волині вода не містить фтору, від якого псуються зуби. У Східному регіоні його багато, тож порівняно з Луганською, Донецькою областями, за цим показником у нас вода дійсно хороша, — відповів на моє здивування Сергій Олександрович. — Але якби ми перевіряли її так, як у Європі, то, напевно, жахнулися б. Стандарт, який діє в Україні (ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством»), прийнятий ще 1982 року. Згідно з ним, ми досліджуємо воду за 12 показниками, тоді як у країнах ЄС — за 56 параметрами, а в Росії, де в середині 1990-х прийнято новий держстандарт, — за 57. Вихід із ситуації, за словами Сергія Гурова, звісно, є — на артезіанських свердловинах, звідки качають воду, треба будувати станції знезалізнення, хлорування, інші очисні споруди. Але все, як завжди, впирається у фінансування, точніше — у його відсутність. Наприклад, Ратнівському району минулого року на обладнання виділили з бюджету 800 тисяч гривень. Їх вистачило лише на заміну трубопроводу, як наслідок — мутність води тут залишається завищеною. Краща ситуація, стверджує фахівець, лише у великих містах — Луцьку, Ковелі і Володимирі-Волинському. Міські водоканали мають можливість придбати техніку для очистки води і отримали дозволи на користування надрами (ліцензія коштує близько 200 тис. грн.). Решта ж підприємств і виробничих дільниць видобувають воду зі свердловин фактично незаконно. Після перевірок «Волиньстандартметрологія» заборонила реалізацію води на 10-ти підприємствах, але, як зауважив Сергій Гуров, вони продовжують працювати. В обласній санепідемстанції дещо інше бачення проблеми питної води. — За даними багаторічних бактеріологічних досліджень, проведених санепідслужбою, в області не реєструвались спалахи гострих кишкових інфекцій, які були б пов’язані з уживанням питної води, — повідомила завідувач відділення комунальної гігієни Оксана Колобкова. — Протягом 7 місяців 2009 року фахівцями санепідслужби здійснено 380 перевірок об’єктів водопостачання, тимчасово призупинялась експлуатація 4 об’єктів (у Горохівському та Іваничівському районах). На сьогодні робота їх відновлена. З досліджених 2123 проб водопровідної води відсоток нестандартних склав 0,8. Варто наголосити, що цей показник у 3 рази нижчий за середній по Україні. В деяких районах питна вода не відповідає нормам за вмістом заліза, якого забагато в підземному водоносному горизонті області. — Висока концентрація заліза призводить до підвищення жорсткості води, мутності, що створює незручності насамперед у побуті — вона не підходить для прання, утворюється накип при кип’ятінні, — пояснює суть проблеми спеціаліст відділення Олена Савіді. — Деякі лікарі стверджують, що від заліза відкладається каміння, але це не доведено. До 40% водогінних мереж в області зношені. Якщо йде вода з перевищеним вмістом заліза, труби заростають так званими залізистими мікроорганізмами, тому перш ніж використати воду, рекомендую її кілька хвилин спустити. Ще один із можливих виходів — індивідуальні фільтри, які кожен може встановити вдома. Але загалом питання стоїть щодо реконструкції і заміни водопровідної мережі. — Крім того, санепідслужбою надані пропозиції місцевій владі щодо встановлення обладнання для знезалізнення питної води на водопроводах сіл Бубнів, П’ятидні, Ласків, Вощатин, Рогожани, Заріччя Володимир-Волинського району, Серхів, Вовчецьк, Лісове, Гута Лісівська Маневицького району, які розташовані в 30-кілометровій зоні Рівненської АЕС, селищ Маневичі, Колки, Торчин, Турійськ, — продовжує Оксана Колобкова. — Вже погоджена проектна документація на будівництво станції знезалізнення на водозаборах селища Ратно, села Брище Луцького району, у смт. Рокині така станція збудована, але не введена в експлуатацію. Продовжується будівництво такої станції на Дубнівському водозаборі міста Луцька. Для знезараження води в області започатковане застосування замість рідкого хлору гіпохлориту натрію. Гіпохлоритні установки впроваджені на водозаборах Луцька, Нововолинська, Володимира-Волинського. Та, виявляється, неякісною може бути не тільки водопровідна вода, а й кринична. — Враховуючи те, що централізованим водопостачанням в області охоплено лише 18% населення, проблема якості води в сільській місцевості стоїть гостро, — зауважила заввідділенням комунальної гігієни. — Артезіанські свердловини — це підземний водоносний горизонт з глибиною залягання 60-100 метрів, а колодязі — це верхній горизонт, найбільш незахищений, фактично грунтові води. Крім того, люди не дотримуються рекомендацій. Обов’язково треба робити відмостку (забетонований відтік від криниці), колодязь розміщувати не ближче, ніж за 10 метрів від джерел забруднення (туалетів, сараїв, складів гною), має бути навіс, кришка і чисте відро, яке використовують виключно для діставання води. Буває, люди скаржаться на якість води з криниці, ми виїжджаємо на місце і бачимо — за 5 метрів від колодязя стоїть вбиральня або ж купа гною чи мішки з добривами. Альтернатива є і артсвердловинам, і неглибоким криницям — негазована вода в пляшках. За статистикою, сьогодні вона займає 22% ринку, один українець випиває понад 43 літри бутильованої води на рік. Правда, закону, який би регламентував склад розливних вод поки нема, зараз вони виготовляються за технічними умовами виробників. — Бутильовану і мінеральну воду у Волинській області виробляють підприємства «Дана», «Олдем», «Луцьк-Фудз», Павлівський пивоварний завод, який випускає «Йоданку», — розповів спеціаліст «Волиньстандартметрології» Сергій Гуров. — Всі вони отримали сертифікати якості, які поновлюють кожні 2 роки. Жодних проблем з ними не виникає. Вода повністю відповідає заявленому на етикетці складу. Головний лікар Луцької міськрайонної СЕС Іван Ульчак також повідомив, що минулого року при перевірці бутильованих вод різних виробників (місцевих і немісцевих) відхилень виявлено не було. За словами спеціаліста управління захисту прав споживачів у Волинській області Ольги Філімончук, зараз триває перевірка бутильованих вод у торговій мережі. На сьогодні з трьох досліджених зразків — «Горянка джерельна» (Івано-Франківська обл.), «Йодіс Лазурна» (завод безалкогольних напоїв «Дана»), «Джерело здоров’я» («Луцьк-Фудз») — всі були стандартними. Тим часом науковці з Інституту гігієни та медичної екології ім. Марзєєва, провівши комплекс досліджень, встановили, що найкраще для щоденного споживання підходить питна вода, розлита з Моршинського джерела (Прикарпаття). Вчені переконують, що на її засвоєння організм витрачає мінімум енергії, натомість отримує максимум сили для відновлення.