Синдром емоційного вигорання — це хвороба спілкування

Чи тільки надзвичайні екстремальні події й тривалі несприятливі умови співіснування змінюють стосунки між людьми? Ні. І при спокійному, здавалося б, благополучному житті взаємодія людей може катастрофічно погіршуватися. У таких випадках можна говорити про сидром емоційного вигорання, який ще називають хворобою спілкування. Про специфіку цього розладу, причини його виникнення і методи лікування ведемо мову з лiкарем-психiатром Волинської обласної психiатричної лiкарнi №2 Павлом Кисляком.

— Головна причина вигорання — психологічна перевтома від професійно вимушеного спілкування, — пояснює лікар. — Сам синдром — це процес поступової втрати емоційної, розумової (пам’ять, мислення, увага) і фізичної енергії, що проявляється симптомами емоційного, розумового виснаження, фізичної втоми, відстороненості й наростаючoї байдужності до своїх обов’язків на роботі, негативізму у ставленні до оточуючих, відчутті власної професійної неспроможності. Фактично це хвороба спілкування, тож переважно СЕВ зустрічається в осіб, робота яких пов’язана з тісним контактом з людьми — у лікарів, психологів, педагогів, продавців, менеджерів, соціальних працівників, рятувальників, правоохоронців.

— Чи можна виокремити якісь групи ризику?

— По-перше, до професійного вигорання більш схильнi люди, які змушені багато й інтенсивно спілкуватися з різними людьми, знайомими і незнайомими. По-друге, жінки, що переживають внутрішнє протиріччя між роботою й родиною, а також пресинг у зв’язку з необхідністю постійно доводити свої професійні можливості в умовах конкуренції із чоловіками. Третя група — працівники, професійна діяльність яких проходить в умовах нестабільності й хронічного страху втратити роботу.

— Які фактори «запускають» розвиток синдрому емоційного вигорання?

— Серед основних причин — велике робоче навантаження і при цьому недостатня винагорода, нестача або повна відсутність підтримки з боку колег і керівництва, неможливість впливати на прийняття рішень, одноманітна, монотонна й безперспективна діяльність, відсутність вихідних, відпусток і інтересів поза роботою.

— Як можна розпізнати, що людина «вигорає»?

— Класичний розвиток СЕВ має чотири стадії, — відповідає лікар-психіатр Павло Кисляк. — Перша — це стадія медового місяця. Протягом цієї фази людина досить задоволена своєю роботою, докладає багато зусиль, є відповідальною. В надії на вагомий результат у роботу вкладається дуже багато енергії. Друга стадія — пробудження або протверезіння: людина починає розуміти, що її професійні очікування були надмірними, помилковими і не відповідають її можливостям. У якості реакції на це відкриття людина починає iнтенсивнiше працювати, затримується на роботі, піддає себе додатковому стресу, сподіваючись таки якнайкраще виконати свої завдання. Проте поступово втрачає впевненість у власних силах. Тоді настає третя стадія втрати робочого тонусу: підвищений інтерес до роботи змінюється постійною дратівливістю й почуттям втоми. Дуже часто порушуються звички прийому їжі й ритм сну. Людина часто відволікається на інші теми, на якісь дрібниці, щоб компенсувати стрес. Робочий час витрачає на виконання автоматичних і елементарних дій, дистанціюється від колег, клієнтів, стає неадекватно критичною. Кінцева стадія — повне вигорання. Між першою фазою і заключною проходить у середньому 3-4 роки. Іноді, щоправда, достатньо кількох місяців. Ключовим симптомом кінцевої стадії є почуття розпачу. Той, хто почуває себе повністю вичавленим, бачить єдиний вихід із проблеми — звiльнення з роботи, відмова від вимушеного спілкування. Наслідком вираженого СЕВ можуть бути мозковий інсульт, нервово-психічне виснаження, поява суїцидальних думок.

— Чи можна вилікувати синдром емоційного вигорання?

— Щоб урятуватися від нього, треба змінити своє життя. Обов’язкова складова терапії — допомога сторонніх осіб: необхідно якомога бiльше розмовляти на цю тему з друзями, членами родини або психотерапевтом, щоб визначити нові професійні й життєві цілі, знайти сили для їх реалізації. Треба знайти заняття і захоплення поза роботою, щоб професійне життя не було єдиним сенсом у житті. Обрати цікаве хобі, зайнятися спортом, мистецтвом. Також варто дозволити собі мріяти або ж користуватися чужими фантазіями — читати, дивитись фільми, слухати музику. Порятує від вигорання і розширення знань — навчання чомусь новому захоплює і відволікає від буденності.

Розмовляла Ольга ЮЗЕПЧУК