Матері російських солдат марно намагаються розшукати своїх синів

У Росії родичі продовжують пошуки військових, які можуть воювати в Україні. Як пише видання Фонтанка.ру, сім'ї зниклих бійців налякані і намагаються з'ясувати причину зникнення у військових чинів.

Так, під Псковом були поховані два десантника. Журналістам вдалося поговорити з батьком одного із загиблих прямо на кладовищі.

«Син у мене тут лежить. Єдиний. В моєму полку служив», — сказав чоловік. За його словами, він сам відправив «туди» свою дитину.

«Хотів стати героєм! Як батько. Тільки батько вже відвоював своє. Десять років тому», — зазначив він.

Батько загиблого десантника також звернувся до свого знайомого: «Фіг ти у мене куди поїдеш! Якщо тебе якась мавпа кудись буде відправляти, ти одразу телефонуй мені!» При цьому чоловік додав, що в сусідній свіжій могилі похований Кічаткін Леонід Юрійович, який загинув «там же».

«Там же, де ж ще. Вони тиждень там були. Шансів не було. Коли з одного боку мінометний обстріл, з іншого «Гради», — сказав він.

Також про долю своїх родичів турбуються і в інших російських містах. Офіцерська дружина Ольга Уразова бадьоро відповідає на дзвінок журналістів: «У нас все добре, мій чоловік живий і здоровий, він на навчаннях!». Про це вона знає від командирів псковської 76-ої ВПВ. Проте пізніше зривається і каже, що нічого не знає.

«Наших хлопців відправляли так терміново, що навіть не дали зібратися. Вони були на навчаннях під Псковом, а 15-16 числа їх схопили — навіть додому попрощатися не пустили», — розповіла жінка.

У Санкт-Петербурзі Олена Баранова також обдзвонила всю дивізію, щоб з'ясувати, де її син Андрій. Проте їй ніхто не може допомогти. Хлопець — строковик, йому, каже Олена, служити залишалося до 29 грудня. Після марних спроб дізнатися, чому він 10 днів не дзвонив, жінка звернулася до організації «Солдатські матері».

«15 числа син подзвонив мені востаннє, — важко дихаючи, розповідає вона. — До цього у них були навчання десь під Псковом, а 15-го він дзвонить і каже: мамо, ми їдемо на навчання, не знаю, куди. Я зрозуміла, що кудись на кордон, заплакала. А він мені: мама, не плач, ми ж не в Україну».

Мешканка Санкт-Петербурга обдзвонила 16 номерів, серед яких був і військкомат у Виборзі, але їй нічого не пояснили.

У свою чергу, Сніжана Семакіна, яка живе в місті Глазові, теж нічого не може з'ясувати про сина. Правда, на початку розмови в цьому не зізнається: «Павло живий і все добре!». Але довго вихвалятись і у неї не виходить.

«Два дні сиджу вже, як наркоманка, на таблетках, — стверджує вона. — Я не знаю, що з сином. Я віддала сина Батьківщині, а куди ця Батьківщина його заслала і що там твориться — не знаю. Куди їх заслали, що там діється в цій Україні?»