В Ізраїлі строкова служба обов’язкова і для хлопців, і для дівчат

Лучанин Дмитро у 15 років поїхав на навчання в Ізраїль. Закінчивши там школу та відслуживши в національній армії, він став повноцінним громадянином цієї східної держави. Правда, через неточності в документах (у паспорті місцем проживання зазначили Україну), що у свою чергу спричиняли бюрократичну тяганину, хлопець не міг безпроблемно навідатися на Батьківщину. А тепер, коли Ізраїль відмінив візи для українців, Діма приїхав до Луцька — подивитися, що тут змінилося за 15 літ. Натомість нам цікаво, як йому живеться у другому за величиною ізраїльському місті — Тель-Авіві.

— У самому Тель-Авіві мешкає до 400 тисяч людей. Але він є центром агломерації Ґуш-Дан із населенням понад три мільйони, — розповідає Дмитро. — У столиці, Єрусалимі, близько 700 тисяч. Коли приїхав у Луцьк, звернув увагу, що дуже мало машин. Такі дороги, як тут, в Ізраїлі поділені щонайменше на чотири смуги. По узбіччях не паркуються. Для стоянки автомобілів відведено багато місць. В основному парковки належать місту, тому вони платні.

Зараз Діма працює інженером-програмістом у маленькій, за його мірками, — на 200 співробітників, компанії. Має машину, живе з кішкою у трикімнатній орендованій квартирі, за яку щомісяця сплачує 800 доларів. На зарплату може дозволити собі невеличкі подорожі кілька разів на рік — уже побував у Індії, Росії, Польщі, Туреччині, багатьох країнах Європи. Тільки жаліється, що відпустка коротенька — всього 17 днів. Але поки влаштувався на постійну роботу, теж, каже, не бідував.

— Спершу закінчив навчання в школі-інтернаті. Іврит освоїв десь за півроку. Це державна мова, нею користуються скрізь. А друга державна — арабська. Після школи пішов у армію. В Ізраїлі строкова служба обов’язкова і для хлопців, і для дівчат. Країна ворогує з сусідами, є й внутрішній — палестинський — конфлікт. Крім того, Ізраїль — четвертий у світі за обсягами військового виробництва. Тож армія — пріоритет. Служба триває три роки. Солдати на вихідні їздять додому, в казармах, звісно, ніхто не живе — або знімають квартири, або поселяються у гуртожитках. Отримують невелику зарплату. Мені, позаяк не маю підтримки батьків, платили підвищену — 500 доларів. Ще підпрацьовував сторожем. І навчався заочно в університеті.

І хоч в Ізраїлі фактично не припиняються бойові дії, живеться, порівнює Діма, значно краще, ніж в Україні.

— Якось запросив батька в гості. Ми відпочивали між містами Ашдод і Ашкелон на Середземному морі. Гуляємо берегом, аж бачимо — з одного боку «гриб» від вибуху і з другого такий самий. Ракети «Град» частенько літають (посміхається — авт.). Але в міста майже ніколи не влучають, бо біля кожного розміщені системи протиповітряної оборони, що перехоплюють і збивають ракети.
Через напружені стосунки з Саудівською Аравією, Лівією, Єгиптом, нафту «качаємо» переважно з Азербайджану. Бензин удвічі дорожчий, ніж в Україні. Промисловості, крім військово-оборонної та хімічної, практично не лишилося. Хіба тільки овочі вирощують, то вони дешеві. Решта продуктів привізні, тому дорогі. Наприклад, хліб коштує від 15 гривень. Одяг — із Йорданії, Індонезії, Китаю. Найбільша стаття експорту з України, мені здається, це горілка. Вона недешева. Приміром, пляшка «Нємірова» 0,7 літра вартує 150 гривень.

Мінімальна зарплата в Ізраїлі — 1200 доларів. Та на такі гроші виходить тільки існувати. Середня — у межах 2500 доларів. Кредити у принципі доступні — під 3-5% річних. Але на масштабні покупки — машина, власне житло — взяти їх нереально. Автомобілі вдвічі дорожчі, ніж в Україні. А ціни на нерухомість узагалі захмарні. Квартира у новобудові — 400 тисяч доларів. При такій вартості ніякий кредит не допоможе. Житло стрімко подорожчало, бо майже нічого не будується. А приріст населення щороку становить 3%. Якщо влада не вирішить проблему, то люди просто виїжджатимуть із міст у передмістя, в села.

У грошовому еквіваленті найбільше цінується праця у військовому комплексі та сфері високих технологій. На «чорну» роботу наймаються переважно ефіопи — вони настільки незграбні, нетямущі, що часто не можуть виконати елементарні завдання. А релігійні іудеї взагалі не заморочуються з роботою. Народжують по десять і більше дітей, на них держава платить якусь незначну допомогу плюс мінімальні соціальні гарантії для безробітних глав сімейств. Їм вистачає.

Працюють, тобто заробляють гроші, в основному емігранти. У Тель-Авіві близько 10% населення — вихідці з Росії та України. Наш же герой подумує на рік перебратися до Луцька. Проте не тому, що це дім, а тому, пояснює, що тут на кожному кроці для нього — екзотика.