Американці склали список країн, в яких можуть початися масові протести

Масові безлади, які зараз спостерігаються в арабських країнах, змусили задуматися про те, чи можливі подібні події й в інших державах, пише Newsru.com.

Ділове видання «The Wall Street Journal» опубліковало так званий «індекс революційності» — список країн, де незабаром можливі масові акції насильницької зміни влади. Рейтинг складений у порядку «розумової вправи», не претендуючи на створення «залізобетонного, академічно перевіреного інструмента діагностики», відзначається в статті Аллена Меттіча.

Першу трійку становлять (у порядку зменшення ймовірності повстань) Кенія, Камерун і Пакистан.

Найбезпечнішою з погляду соціальних потрясінь Меттіч вважає Швецію. З 85 проаналізованих експертом країн Росія перебуває на 40-му місці. Мається на увазі, що виступи в Росії більш імовірні, ніж в Бахрейні (48), Кувейті (51), Катарі (59), Об’єднаних арабських еміратах (61), але менш імовірні, ніж у Саудівській Аравії (39), Казахстані (31), Китаї (30), Білорусі (29), Венесуелі (28), Ірані (27), Україні (22), у Тунісі (21), Грузії (18), Єгипті (16), Узбекистані (15), Азербайджані (10), Йорданії (9), Марокко (8).

Сусідні місця займають Грузія з її багатопартійним парламентом і тоталітарний Туркменістан: 18-те й 19-те місця відповідно.

В основу індексу лягли три рівноцінні критерії: соціальна несправедливість, схильність населення до бунту, і спусковий гачок — у цьому випадку, виражена у відсотках частка витрат на харчування в кінцевих витратах домогосподарства.

Перший з них визначається по Індексу сприйняття корупції, який розрахувала Transparency International, Індексу розвитку людського потенціалу, підготованому Програмою розвитку ООН, і Коефіцієнту Джини, що відбиває ступінь розшарування суспільства за рівнем доходів.

Другий критерій Меттіч виводить із середнього віку населення, рівня безробіття й ВВП на душу населення, тому що «молодь і безробітні більш схильні бунтувати, ніж старші люди, які мають роботу, а більш бідні суспільства мають більшу схильність до хвилювань у соціумі».

Третій показник автор запозичив з даних американської Адміністрації по контролю над продуктами харчування й ліками. Він виходить із того, що «історично голод призводить до повстань».

«Бідні країни, у яких багато молоді, мають більше шансів перетворитися в гарячі точки, ніж старіюча, буржуазна Європа», — узагальнює Меттіч, призиваючи, проте, стежити за Ірландією й Грецією.

Чому ж у колишніх республіках СРСР протестний рух не знайшов відгуку? На погляд автора дослідження, одна із причин — демографічна: «На відміну від країн Близького Сходу, тут населення старіє й просто менше людей, які б здійснили протестні вчинки, властиві молоді».

Інші причини автор вбачає в тому, що в порівнянні з радянським режимом нинішні автократії здаються м’якшими, а економічні свободи — ширшими.

Більше того, у короткостроковій перспективі безлади в арабських країнах навіть підсилили позиції автократів, говориться в статті: «Ціни на нафту підскочили, що вигідно економікам Росії, Казахстану й Азербайджану».

Нинішня когорта пострадянських лідерів також уміло грає на страхах перед нестабільністю й бідністю.

Навіть «кольорові революції» в Україні, Киргизії й Грузії за минулий період здулися, вважає експерт: «Деякий час здавалося, що Грузія йде в авангардах демократичної хвилі. Але в 2007 році президент Саакашвілі, близький союзник Америки, жорстоко придушив опозицію. Тепер суперники говорять, що він не кращий від Путіна».

І все-таки потреба в демократії підсилилася, відзначає кореспондент: 10 років тому 81% росіян заявили в ході соцопитування, що віддають перевагу порядку, а не демократії, тепер так відповідає лише 56%.