Ігор Гіркін: Поразка РФ у Сирії вирішена, а вся ця війна закінчиться розпадом Росії

Авіації мало, та й ту скоро почнуть масово збивати. А закінчиться все розпадом РФ.

Як заявив терорист у своєму коментарі, який опублікував ресурс сепаратистів Донбасу «Зведення Новоросії», ЗС РФ у Сирії недостатньо не тільки для атак на ІДІЛ, а й навіть для того, щоб захистити контрольовані Асадом території від контратак повстанців, передає Joinfo.ua.

На думку Гіркіна, Росія загрузне в цій безперспективній війні, у якій немає шансів перемогти, оскільки йде війна не проти ІДІЛ, а фактично проти сунітів. Усе це закінчиться для РФ плачевно — новим «Афганом» і розпадом Росії.

Пропонуємо прочитати цей коментар повністю.

«4 роки чекати, поки Асад втратить 3/4 території і половину населення, економіка буде зруйнована, а армія виявиться не здатна навіть ефективно обороняти те, що ще залишилося, — тобто коли Асад опиниться на самому порозі катастрофи і без всяких надій на кінцеву перемогу. І тут ми залазимо 50 літаками, 26 ракетами і двома тисячами людей і заявляємо, що зараз «всіх переможемо!» Тобто силами, недостатніми навіть для того, щоб нормально підтримати статус-кво, не кажучи вже про «військову перемогу».

Понад 90% російських авіаударів припадає зовсім не на ІДІЛ, а на Джебхат-ан-Нусра, ССА і подібні угруповання, що не мають відношення до ІДІЛ, або навіть, як «Нусра», з нею активно воюють. А до ІДІЛ справа ще навіть не доходила.

Два села та половина міського кварталу за два тижні — це поки не наступ. Це, на військовій мові, не більше ніж «покращення позицій».

Зараз США та Саудити підкинуть бойовикам побільше ПЗРК і ПТРК, бойовики пристосуються до фактору постійної присутності в повітрі нечисленної російської авіації — і все знову «піде по накатаній»... тобто армія Асада знову піде в глуху оборону, періодично здаючи один важливий стратегічний пункт за іншим — як і всі останні два роки.

Племінні і релігійно-общинні ополчення, у кращому випадку, здатні контролювати свій район як «охоронні загони». Але навіть обороняти його проти повноцінної атаки противника без зовнішньої підтримки не можуть. Тим більше — наступати. Наскільки мені відомо, у сирійської регулярної армії є всього декілька частин і з'єднань, які придатні для наступальних дій. Вони й намагаються атакувати, маючи як «ударне м'ясо» наші російські ПВК, «Хезбалли» і підрозділи іранського КВІР.

Співвідношення сил і засобів не порівняти. Велика частина населення — нелояльна Асаду. І майже всі сусіди Сирії (Саудівська Аравія, Туреччина, Йорданія) — фактично беруть участь у війні, будучи «тиловими районами» для різних ісламістських угруповань. Для порівняння — такою ж базою для моджахедів Афганістану був Пакистан — і СРСР при всьому бажанні не зміг припинити поставки озброєння та поповнень. Тим більше, що і там, і тут за спиною регіональних ворогів центральної влади стоять США з їх «нескінченним друкарським верстатом» і гігантськими матеріальними ресурсами. Змагатися з нашими «західними партнерами» доводиться на полі бою, на якому в нас практично немає шансів при «обмеженій участі». А на «тотальну війну» в нас немає ні сил, ні рішучості. Поразка в Сирії, таким чином, вирішена.

Бажати поразки ніхто не стане. Але якщо вона очікується з цілком об'єктивних причин, то чому б не сказати це до того, як в заздалегідь програну війну втягнеться максимальна кількість сил і засобів?

Наявними силами врятувати Асада неможливо. Можна лише продовжити агонію. Оскільки «партнери» не дадуть цього зробити. Але вони зроблять все так, щоб ми зазнали максимальних економічних (а в ідеалі й людських) втрат від свого втручання.

Достатніми силами в Сирії здобути перемогу, теоретично, можливо. Але олігархічна держава з гедоністичною «елітою» не готова йти на серйозні зусилля, жертви та ризики, які для цього будуть потрібні. І, тим більше, проводити мобілізаційні заходи. Тому повноцінне втручання неможливе. Саме з цієї причини, як я розумію, відбулася відмова від вирішення куди більш важливої для національних і державних інтересів «української кризи».

Буде тотальний безлад і маразм із суцільними витратами… Ми залізли в таку гарячу «кашу», що вибратися без опіків навряд чи вийде.

Мінуси сирійської кампанії очевидні: 1) у ній неможливо отримати остаточну перемогу взагалі, а поразка досить імовірна; 2) при вказаній неможливості вкладені ресурси «підуть в нікуди», як матеріальні, так і людські; 3) моральний ефект від поразки в «розпіареній» війні відіб'ється на ситуації всередині країни; 4) найголовніше — сирійська кампанія — це незграбна спроба «піар-прикриття» здачі Донбасу та початку «діалогу» по Криму (за моїми відомостями, метушня навколо статусу Криму вже почалася).

За здачею Криму послідує здача РФ. З передбачуваними (негативними) результатами. Зупинитися вже не вийде — почавши здаватися, наша «елітка» доведе процес до кінця. Наслідки будуть жахливими. У кращому випадку — такими ж, як після розпаду СРСР. Але, думається, буде гірше — радянського «запасу міцності» ні в державі, ні в економіці, ні в суспільстві не залишилося.

Крим намагатимуться розміняти на санкції з яким-небудь «профітом» (їх термінологією висловлююсь). У результаті, коли і цього не вийде, повернуть все з «великим дисконтом» і будуть платити, платити і платити далі — поки не знімуть спіднє. А потім — палацовий переворот під прикриттям московського майдану, ядерне роззброєння і розпад РФ. Принаймні, так запланували у Вашингтоні та Лондоні. І поки в них «усе виходить».

Для мене неприйняття сирійської війни має зовсім практичне значення — багато моїх знайомих (і знайомих знайомих) вже виїхали туди «добровольцями» (тобто найманцями) і тепер працюють у складі ПВК як піхотне «гарматне м'ясо». Із відповідними втратами. І мені щиро шкода, що найкращі та найактивніші російські люди загинуть, будуть покалічені або просто проллють свою кров без користі для своєї Вітчизни — лише на догоду «піар-задачам» з прикриття повзучої капітуляції в Україні».