Унікальна історія Європи захована біля Хрінницького водосховища

Вже дев’ятнадцять років на берегах Хрінницького водосховища працює Волинська археологічна експедиція Інституту археології Національної академії наук України. Щороку археологічну практику в експедиції проходять 200 студентів українських вишів. І кожного року дивують сенсаційні знахідки експедиції, які відкривають нові сторінки історії не лише Волині та України, а й всієї Європи. Про розкопки та знахідки у Хрінниках розповідає професор, доктор історичних наук, заступник директора Інституту археології НАН України Денис Козак.

– Місце насправді унікальне: по периметру Хрінницького водосховища розташовано безліч пам’яток археології від епохи пізнього палеоліту аж до пізнього середньовіччя. Такого скупчення пам’яток в одному мікрорегіоні я більше не знаю на території всієї України.

За дев’ятнадцять років роботи експедиції написано декілька монографій на тему наших розкопок і наукових досягнень. Перша – це суто наукова робота «Давні землероби Волині». Друга називається «Венеди» – присвячена одноіменному слов’янському племені, написана на волинських і подністровських матеріалах. А третя робота напівпопулярної форми називається «Етюди давньої історії України», куди включені найбільш цінні знахідки і у популярній формі з великою кількістю ілюстрацій розповідь про них.

- На які знахідки експедиція звертає найбільшу увагу?

– У першу чергу активно працюємо з матеріалами епохи бронзи IV-ІІІ тисячоліття до н.е.: їх тут достатньо, оскільки природнє середовище активно приваблювало людей селитися. Далі знаходимо досить часто матеріали ранньозалізного часу VII-ІІІ ст. до н.е. Беззаперечними «лідерами» у наших дослідженнях є слов’янські старожитності від І ст. н.е. аж до ХІІ сторіччя. і паралельні їм матеріали східніх германців ІІІ-IVст. н.е.

- Ваші наукові відкриття зацікавили Європу. Поділиться, будь ласка, найбільшими досягненнями.

– У першу чергу до досягнень Волинської експедиції необхідно зарахувати знахідку зображення найдавнішого землеробського знаряддя – рала. Воно було зображене на амфорі, яку ми знайшли у споруді епохи енеоліту. Це епоха, під час якої на території України процвітала так звана трипільська культура. Рало було зображено досить реалістично і піддавалося комп’ютерній обробці, завдяки чому нам вдалося його реставрувати і перевірити функціонально. Ми встановили навіть, скільки необхідно було зусиль, щоб натиснути на нього, на яку глибину у той час проводилася оранка. Виявляється, рало було виготовлено з суцільної дубової деревини, спеціально витесаної, і до якої зверху додавалися чепіги. До речі, чересло чи ніж, який розрізав землю, так само був дерев’яним.

Це знаряддя праці з Хрінників відноситься до рубежу IV-ІІІ тис. до н.е. і є найдавнішим у Європі. Подібні знаряддя орного землеробства відображені на печерних малюнках на території Італії на тисячу років пізніше.

Значення цієї знахідки велике і щодо розуміння суті трипільської культури. Раніше було відомо, що це перша землеробська культура на території України. Але доказати цей факт конкретними археологічними матеріалами можливості не було: палиця-суковатка відома також лише за зображеннями, крем’яні та кістяні мотики хоч і відомі, але підтверджують лише факт землеробства на дуже низькому рівні. Тепер же завдяки цьому малюнку з Хрінників маємо беззаперечний доказ існування орного землеробства на Україні у носіїв трипільської культури.

Надзвичайно цікавою була знахідка, що відноситься до ранньозалізного часу. В цей час на території Волині, за даними Геродота, проживало плем’я неврів. І ми виявили садибу рибалка-невра. Житло надзвичайно цікавої конструкції: площею близько 20 квадратних метрів, посередині його була вирита величезна яма-вогнище, над якою були сліди від дерев’яних прутів. Ми думаємо, що це була якась сушарня, в якій в’ялили рибу, можливо, і м’ясо та фрукти. Тут же знайшли повний набір рибацьких снастей: виготовлений із кістки гарпун, з ікол кабана захват та ніж-долото. Коли гарпуном ловилася риба, її підтягували наверх, а потім як граблями риба захватом чіплялася за зябра і витягувалася повністю. Очевидно, що цей рибалка був професіоналом, оскільки в його сушарні могло оброблюватися до 20-30 кг риби.

Рибальське знаряддя невра

Саме поселення неврів у Хрінниках невелике: 2-3 будиночки, кілька сімей на 15-20 чоловік. На поселенні ми знайшли наконечники бронзових стріл скіфського типу того ж часу. Отже, відбувався обмін із скіфськими племенами – сусідами неврів за даними Геродота.

Не менш цікавою була знахідка, пов’язана з давніми готськими племенами, що прийшли на Україну з Прибалтики в кінці ІІ століття нашої ери. Витіснили звідси слов’ян-венедів і зайняли територію Волині, пізніше Поділля, Правобережної і частково Лівобережної України. Панували вони на Україні протягом двох століть. Очевидно, що були якісь відносини данини: місцеві племена, у тому числі і слов’яни, платили їм певну данину у вигляді продуктів, речей та військової повинності, а готи забезпечували їх захист, певний порядок всередині Готської держави, що відома в історії як держава Германаріха. Основне було те, що готи захопили всі торгові шляхи і повністю перебрали на себе торгівлю із римськими провінціями. Останні потребували величезної кількості продуктів харчування. Готи забезпечували їх ними, а взамін привозили вироби з металу та кераміки. До речі, дуже багато красивої римської кераміки виявлено на поселенні у Хрінниках. Мені здається, що тут була величезна торгова і реміснича факторія. У Хрінниках уже виявлено біля 50 жител, що навіть у сучасному розумінні– хороше велике село. Є будинки, в яких ми знайшли скарби римських монет, навіть уламки срібних ланцюжків, які носили на грудях купці з римських провінцій. Очевидно, що звідусіль сюди по Стиру звозили продукти місцевого виробництва, а звідти – від Дністра звозили все необхідне місцевому населенню.

А кілька років тому ми натрапили на об’єкт, який є просто унікальним для історії не тільки України, а й всієї Європи. Ми знайшли давнє капище-жертовник, на якому приносилися в жертву тварини та люди. Капище - це вимощений глиною майданчик, в середині якого було викладене величезне вогнище діаметром до двох метрів. Навколо вогнища були вкопані великі горщики, в які клали духмяне зілля, далі йшли ями для жертовного м’яса, а збоку – ще одна яма, в якій різали жертв. Перед капищем був великий майданчик розмірами приблизно 10 на 8 метрів, вщент заповнений кістками тварин і людей.

Готське капище

Капище у Хрінниках зовсім не характерне для германців Європи, де були так звані «святі місця» над озерами, куди скидали предмети господарства, зброю, людей. Поклоніння богам через вогонь, через спалення, було поширене в античному світі та у слов’ян. У даному випадку в Хрінниках маємо справу з якоюсь культурною і міфологічною «мішаниною».

Про те, що місцеві готи мали тісні контакти з римськими провінціями, маємо ще одне підтвердження. В одному із жител ми виявили бронзову фігурку бога Сарапіса, а саме житло було своєрідним підпільним храмом-вівтарем. Божок розміщувався у ніші, яка була закрита від основної частини житла. Сарапіс – це суто античний божок, віра у якого з’являється на рубежі IV-ІІІ ст. до н.е. в Єгипті, а потім набувала широкого поширення у Римі. Очевидно, що хтось місцевий із Хрінників перебував досить тривалий час у Римі і приніс ці вірування на поселення. Молився Сарапісу він таємно, виступаючи таким чином своєрідним єретиком свого часу, а для нас – яскравим прикладом античного впливу на германців.

Божок Сарапіс

Цього ж року ми продовжили дослідження венедів – найдавніших слов’янських племен. Вважають, що історію кожного народу необхідно починати з появою про нього згадок у писемних джерелах. Слов’яни як народ стали відомі під іменем «венедів» на початку І століття нашої ери. Тацит згадує їх як племена, що проживають на схід від Вісли вздовж Карпат до Прип’яті. Маючи писемні дані, ми тривалий час не могли зіставити їх із археологічними. Навіть з’явилася така думка, що писемні венеди поселень не мали і постійно мігрували, жили нібито як мавпи на деревах. Та нашій експедиції вдалося знайти їх поселення!

На північній околиці села Хрінники, в урочищі Високий Берег, відкрили спалене село ХІІ ст., зокрема кілька жител русичів домонгольського періоду. Одне з них було повністю спалене, але там збереглася вся внутрішня архітектура та інтер’єр. Ми простежили у всіх деталях, крок за кроком, особливості давньоруського сільського будівництва на території Волині. Взагалі раніше такого унікального об’єкту не знаходили. Виявляється, що простір між земляними стінами і дощатою стіною-зрубом забивався глиною. В куті житла був млин: збереглися жорна, а у великій печі - цілий горщик. В житлі мешкала досить багата людина: ми знайшли кінське вудило, обгорілу кістяну накладку до лука, орнаментовану візерунками, кілька ножів, прясел. Неподалік від житла знайдено ще кілька вудил, бронзовий позолочений натільний хрестик візантійського стилю. Ми зараз думаємо над реконструкцією такого повного об’єкта. Це буде цікаво не лише для науки, а й широкому загалу.