Аукціони заставних авто: банк завжди виграє, боржник — завжди «у прольоті»

У 2008 році в Україні була зафіксована рекордна кількість проданих нових авто — більше 600 тисяч. Це дозволяло крупним трейдерам не звертати уваги на вторинний ринок. Однак вже у 2009 році показники суттєво змінилися. За даними компанії «Автомобільні аукціони», кількість проданих нових машин до кінця року склала близько 150 тисяч, тоді як обсяг повернень заставних автомобілів у 2009-му перевищив 160 тисяч. Якщо боржник, який взяв у кредит автомобіль, оформивши його як заставу, не може виплатити позику, машину часто-густо доводиться продавати. Але навіть продаж невиплаченого автомобіля не вирішує всіх проблем. Яким чином відбуваються автоаукціони, хто може придбати на них авто і хто виграє у таких випадках, розбиралися «Відомості».

Ринкова вартість авто, які виступають заставою кредиту, виходить суттєво нижчою за суму заборгованості позичальника у зв’язку з ринковою ситуацією, коливаннями валют і через те, що це вживаний автомобіль з відповідним технічним станом. Та все ж боржник має вибір — реалізувати свого чотириколісного друга через державну виконавчу службу (ДВС) чи довіритися фінустанові, в якій позичав гроші. Перший варіант більш прозорий, бо перебуває у правовому полі.

— Виконавча служба за дорученням банку реалізує заставне авто через прилюдні торги. Всі кроки повністю врегульовані у законодавстві, адже є закони про державну виконавчу службу, про порядок реалізації, положення про проведення аукціонів, — пояснює голова адвокатського об’єднання «Волинська обласна колегія адвокатів» Микола Сорокопуд. — Інший шлях — коли даний автомобіль передається за виконавчим написом нотаріуса безпосередньо банку, або боржник сам залишає машину, кидає ключі і відмовляється сплачувати кредит. Тоді банк стає власником заставного майна і може розпоряджатися ним на власний розсуд.

Та спершу розглянемо, як же відбувається продаж через виконавчу службу.

— У відділ виконавчої служби поступає виконавчий напис, завірений у нотаріуса, чи судовий наказ, де зазначено, що на користь стягувача, приміром, Приватбанку, боржник Іванов має сплатити 160 тисяч гривень. До виконавчого напису додається договір застави, де вказано, що нею є автомобіль, — розповідає заступник начальника Луцького міського управління юстиції, начальник першого відділу державної виконавчої служби Алла Арсенюк. — Відкривається виконавче провадження, боржникові надається 7 днів на добровільне виконання. Якщо протягом цього терміну борг не погашено, державний виконавець описує автомобіль, але за актом арешту надає ще один семиденний строк. За ці дні боржник має право оскаржити дії державного виконавця, може бути подана заява про виключення майна з акту опису й арешту. Якщо протягом зазначеного терміну ніяких змін не відбулося, державний виконавець призначає експертизу, яку здійснюють експерти з відповідними ліцензіями. Далі державний виконавець з оцінкою знайомить дві сторони — боржника і стягувача, вони пишуть заяви, що погоджуються з оцінкою й просять передати авто на реалізацію.

Коли всі ці процедури пройдено, ми передаємо документи на майно в Головне управління юстиції, де проводиться тендер між трьома торгуючими організаціями — Волинський аукціонний центр, ПП «Юстиція» і «Нива-ВШ», — продовжує державний виконавець. — Далі торгуюча організація призначає торги на певне число, але не пізніше, як через місяць. Якщо перші торги не відбулися, а зараз так часто буває, реалізація майна йде погано, згідно з законом «Про виконавче провадження» відбувається переоцінка до 30% і призначаються другі торги. У випадку, якщо два рази аукціон не відбувся, третій уже не призначається. На торгах повинно бути принаймні два покупця. Переможець протягом десяти банківських днів має внести потрібну суму. Якщо ж заставне авто продати не вдалося, ми пропонуємо банку забрати його в рахунок погашення боргу.

До речі, за словами Алли Арсенюк, найчастіше заставні автомобілі доводиться вилучати у позичальників Приватбанку, але загалом — у всіх банках, бо люди активно брали «дешеві» кредити, а зараз не можуть їх погасити.

— Коли банк стає власником заставного автомобіля, він робить усе, щоб убезпечити себе від можливих негативних наслідків, — пояснює особливості банківських розпродажів адвокат Микола Сорокопуд. — Одна з хитростей — вимагати у боржника генеральне доручення на авто. У таких випадках звертатися до суду, доводити, що змусили дати це доручення, нема сенсу, оскільки людина вже надала дозвіл розпоряджатися майном від її імені. Транспортний засіб у будь-якому випадку оцінює незалежний експерт. Банк, отримуючи згоду боржника з вартістю оцінки, таким чином знову перестраховується, щоб потім позичальник не міг подати в суд про визнання договору купівлі-продажу недійсним через занижену вартість. На процедуру огляду автомобіля також запрошуються і боржник, і представник банку.

Банкам вигідніше влаштовувати власні аукціони, ніж через виконавчу службу, — вважає адвокат. — Банк хоче продати машину якнайшвидше, щоб повернути гроші, видані у кредит, значить, може уцінювати її ледь не до нуля. Крім того, виставляючи заставне авто на своєму майданчику, банк отримує можливість керувати процесом його реалізації. Є автомобілі, які нікого не зацікавлять, а є дуже привабливі, які можна вигідно збути або ж запропонувати «своїм» (знайомим, партнерам тощо).

Щодо людей, які після аукціону стають набувачами заставного майна, то, безумовно, невеликий ризик втрапити у судову тяганину все ж є. Попередній власник машини може оскаржувати договір купівлі-продажу, якщо знайде для цього вагомі законодавчі підстави. Тож покупцеві головне — перевіряти, щоб вся процедура була правильно оформлено нотаріально. А от позичальнику доводиться непереливки, адже сума, виручена від продажу автомобіля, ніколи не погасить взятого кредиту. Тож його «розбірки» з банком триватимуть.