Ікони мироточать, бо Господь кличе людей до покаяння

У храмі Собору Пресвятої Богородиці, що в селі Забороль неподалік від Луцька, мироточать ікони. Божественне диво там почали спостерігати із липня. З того часу в церкву їдуть звідусіль прихожани, щоб помолитися, миропомазатися в надії на спасіння та благодать Господню.

Маслянисті крапельки на настінних зображеннях святителів Миколая Чудотворця та Феодосія Чернігівського першим помітив настоятель місцевої парафії протоієрей Віталій Антонюк. Він розповів, що у той момент мав розмову із прихожанкою, яка прийшла питати поради, адже її син хотів розлучатися, а невістка була вагітна другим дитям.

— Розмова була дуже важкою, я доводив одне, вона мені перечила, — пригадує той день священик. — Просив, щоб подружжя прийшло до церкви, на що жінка відповідала, що її невістка визнає тільки храми Московського патріархату, і так далі. Бесіда не вдавалась, я підводжуся зі стільця та йду — і тут бачу плямку (показує те місце на колоні на зображенні Миколая Чудотворця. — Авт.). Зупинився, дивлюся, що то, а тут із ікони такі патьоки. Оскільки у нас церква кам’яна, першим ділом подумав, що, напевно, конденсат, і знову сів. На палець попробував — жирне. Не може бути, що конденсат масний… Іще з парафіянкою розмовляю, але думки вже більше про те, що то сталося. Кажу: «Що, вам якогось чуда треба? — і знову йду до ікони. — Підійдіть от сюди, — звертаюся до неї. — Що це?» — «Щось таке в’язке, якась олія…»

Щось схоже на олію отець Віталій виявив і на зображенні Феодосія Чернігівського, що поруч на іншій колоні.

— Жінка пішла, думаю, потрібно помолитися, — продовжує священик. — Потім передзвонив благочинному, кажу, що є щось подібне на мироточення, але хочу, щоб хтось підтвердив. Приїхав він, ми ще удвох помолилися. Навіть ставив драбину, з усіх боків обходив колону: якщо це фізичне явище, що проявилося на одну сторону, то й на іншій буде, але там було сухо. Ще той тиждень я нікому нічого не казав, молився сам. А в неділю думаю: якщо це є, значить, люди мають знати. Потім поїхав до владики. Він порадив молитись і розказувати людям для того, щоб ходили до храму, каялись у гріхах.

Через два тижні краплі мира виявили й на іконі святого Онуфрія, яка також є настінним зображенням. Це сталось у переддень, як головою Української православної церкви Московського патріархату обрали митрополита Чернівецького та Буковинського Онуфрія. Чи це збіг, чи якийсь знак — невідомо.

— Вся ікона суха, а тільки з місця, де намальовано глечик, йшло миро, — показує отець Віталій. — Де було більше, то я збирав піпеткою, розводив його з оливковою олією й тепер миропомазую прихожан. Подивіться на настінний образ Святої Богородиці, — веде далі священнослужитель. — Як трішки роса на ньому. І зверніть увагу, що ікони, які мироточать, ніби обновилися, вони стали світліші.

Ми поцікавилися, хто є автором усіх розписів у храмі. На жаль, прізвища художника настоятель не пам’ятає, однак відомо, що допомагав майстру отець Петро Ткач, який був тут настоятелем із 45-го року. Саме з цього часу почалася відбудова церкви, адже у часи Другої світової війни вона зазнала значних руйнувань. Реконструкція тривала аж 30 років. Храм немаленький, тому і коштів немало потребував. Отець Петро сам писав деякі ікони, а одну з них — Собор Богородиці — присвятив своїй дружині, адже образ Діви Марії нагадує обличчя матушки отця Петра, яка померла у 84-му.

Загалом церква має цікаву історію. Зводити святиню розпочали у 1907 році. Колись у Заборолі стояв храм на честь Божої Матері, споруджений 1728 року, але згодом його розібрали, а матеріали продали. Лишилося тільки навколишнє кладовище, яке радянська влада примудрилася зрівняти із землею. Нову церкву звели всього за чотири роки. У 1912-му було освячення. Тож нещодавно храм відсвяткував своє сторіччя. Крім того, це єдина церква на Волині й доволі рідкісна в Україні, освячена на честь свята Собору Пресвятої Богородиці, яке відзначають на другий день Різдва.

Отець Віталій просить звернути увагу на ще один цікавий образ Богоматері, привезений сюди з польського села Стрижів (колишня територія України. — Авт.). Саме коли відсвяткували сто років, приїхала у храм комісія описувати старовинні ікони. Її представники настирно, як каже священик, запропонували відреставрувати образ. Саме реставратори визначили, що ікона 17 століття. З тильної її сторони є запис, що образ уже був один раз відреставрований у 1936 році. Зараз вона стоїть у вівтарі. А її копія, яку зробили, коли відновлювали оригінал, встановлена у центральній частині церкви.

— На одній із вечірніх служб мені кажуть: «Отче Віталію, подивіться: по переніссю зображення стікає миро», — розповідає далі про чудеса Господні настоятель храму. — На другий ранок прийшов, приклонився. До неї є доступ усім прихожанам, приходять, цілують, руками доторкаються. Минулого тижня дивився на цю ікону: спочатку якась плямка, а потім ніби сніжинка з неї стала, набухла — і з неї потекло миро. Зараз уже такої рясноти нема, як у серпні.

Дуже цікаву історію має весь іконостас Собору Пресвятої Богородиці. Достеменно його походження отець Віталій не знає. Але відомо, що його сюди перенесли із розібраного храму Зимненського монастиря.

— Тому іконостас старіший від церкви, думаю, на сотню років, бо ж там розбиралася церква не нова, — каже священик.

Чому ж ікони мироточать у цьому храмі та що означає таке явище? На ці запитання отець Віталій відповів, що Господь нас таким чином кличе до молитви, до спілкування.

— Згадайте 92-й, 93-й рік, — пригадує початок своєї служби у цьому храмі настоятель. — Було важко, але люди йшли до церкви, а у двотисячних ніби й краще стало, але ми збайдужіли. Господь кличе нас до храму для покаяння, осмислення своїх вчинків. «Ось чудо, подивися, що Я є тут присутній». Ми за своїми турботами не бачимо, що потрібно йти до храму. «Шість днів працюй, а сьомий присвяти Господу Богу». Хто виконує цю заповідь? Одиниці. Але б’ють у груди: я православний. Якщо так, то ти маєш прийти до храму, до молитви. Коли ти причащався? Перед Пасхою. Цього недостатньо, якщо ти віриш. Господь кличе: «Прийдіть, споживайте — це є тіло Моє, яке дарується вам на відпущення гріхів». Господь перед Потопом скільки разів попереджував людей, ангелів присилав. Так само Содом і Гоморра — попередження було різне, але чи люди звернули на це увагу? Ні, тому Господь знищив Содом і Гоморру. Не послухали люди Ноя, — знищив ковчег. Тому Він сьогодні показує: Я є присутній, прийдіть до Мене. Ми бачимо, що світ міняється взагалі й рано чи пізно Господь прийде судити живих і мертвих, але коли, ми не знаємо. Тому такі випадки — пересторога, попередження: «Ти маєш іти до храму Божого — ось тобі ковчег, у якому ти можеш спастися».

По зцілення до храму йдуть хворі, привозять немічних. Отець Віталій має надію, що коли людина буде вірити, то отримає від Всевишнього спасіння.