Волинь, не помились у виборі

Сьогодні передвиборча кампанія ввійшла в активне русло. Всі, хто хотів, зареєструвалися. Хтось спасував, когось не пропустила Центральна виборча комісія... В будь-якому разі процес запущений. І тепер перед населенням стоїть одне питання: як не помилитись із вибором? Як відрізнити популізм, брехню  від правди, від реального життя? Тим більше, що абсолютно всі: і колишні чиновники, які вже встигли покермувати в області на різних посадах, і теперішні депутати, і зовсім нові обличчя — в один голос розповідають, як вони підтримують фінансово та матеріально школи, дитячі садки, армію, допомагають бідним, крім того, дають клятвені обіцянки підняти економіку та, що найважливіше, зупинити кровопролитну війну… 

Переглядаєш списки кандидатур і автоматично ловиш себе на думці: а за кого голосувати? Ті ж самі обличчя. Й практично всі вони вже встигли проявити себе не найкраще, працюючи у виконавчій владі. Наприклад, колишній екс-губернатор, що балотується по Горохівському округу. Що конкретного він зробив для області, будучи головою облдержадміністрації? Лише два роки посидів у чиновницькому кріслі, а його вже встигли звинуватити у підтримці друзів-бізнесменів, корисливості. 

Приміром, при ньому всім відомим лісником Волині Богданом Колісником, за яким теж тягнеться маса хвостів, про які газета «Відомості» писала неодноразово, було виведено з державного лісового фонду на території Лищенської сільради гектари лісонасаджень під будівництво котеджів. А чи не при ньому понабудовували собі дачі на озері Світязь такі особи, як брат колишнього віце-прем’єра Васюника?.. А скільки скандалів було в сесійній залі Волинської обласної ради? Перетворили її в зону бойових дій між проющенківською «Нашою Україною» та «бютівцями». 

Скільки пам’ятається, він постійно змінює своє політичне вбрання. То він у партії «Реформи і порядок», то вже «нашоукраїнець», то голова «Єдиного центру» Балоги. Зараз на вибори йде від Блоку Петра Порошенка. І всюди його тягне за собою Юрій Луценко, котрий, не встигши вийти з в’язниці, уже на всю країну продемонстрував свої обнімання з Ахметовим, оточення якого, до речі, й «запроторило» екс-міністра до в’язниці. Не забуваймо, нинішній кандидат уже був депутатом Верховної Ради в 2002 році. Хтось пам’ятає його державницький вклад у розвиток країни? 

Або донедавна заступник голови облдержадміністрації.  Теж балотується по Горохівському округу. Чоловік амбітний, на кожному кутку розповідає, що здатний побороти корупцію, навести лад у державі. Після революційних подій його призначили заступником голови Волинської облдержадміністрації. Пустовіт — голова, він — один із заступників. І що? Не встиг кілька місяців посидіти у чиновницькому кріслі, як навколо нього розгорівся скандал. Адміністрація навчального закладу, де працював ректором, звинуватила його у привласненні коштів Луцького філіалу університету «Україна». Зокрема, у тому, що він нібито передав автомобілі, які були надані вузу як конфіскат для потреб студентів, приватному підприємцеві. За цим фактом навіть була порушена кримінальна справа. Крім того, його звинуватили і в незаконних оборудках із приміщенням вишу. 

Або пані кандидатка в депутати по Луцькому виборчому округу. Агітує за себе, прикриваючись чужим благодійним фондом, і не афішує того, що й депутатом міськради стала тільки завдяки тому ж таки фонду та «купівлі» виборців: у кожну квартиру занесли по 100 гривень на одного голосуючого. Чого чекати від неї, коли стане депутатом Верховної Ради? 

Або вічний опозиціонер, який після Революції посів посаду голови Волинської облради, а зараз балотується по Володимир-Волинському виборчому округу. Навіть не уявляю, чого можна чекати від цього молодого чоловіка. Як оратор — ціни нема, як чиновник — дуже аж посередній. Що він за ці півроку змінив у представницькій системі влади? Та нічого. Зате дуже активно міняє свої політичні вподобання. Він, як і його колега екс-губернатор, кожного разу в новій партії. 

Окремі нинішні парламентарі, вони ж і кандидати в депутати, замість того, щоб працювати у Верховній Раді на розвиток України, її економіки, провадити ефективні реформи, звели свою законодавчу діяльність до роздачі подарунків у вигляді комп’ютерів, автобусів, медобладнання, замін вікон, дверей... 

Є чимало й ідейних, але от переконати, щоб за них голосували, не вистачає фінансового ресурсу. 

Багато «тушок». Знають, що не пройдуть, але, як самі висловлюються, декому крові поп’ють. 

Серед партій — в основному ті, хто давно набив оскому та в більшості своїй показав, що працювати ефективно не вміє. Вони періодично міняються місцями: з опозиції у владу, з влади в опозицію. А в кінцевому варіанті від перестановки доданків сума не міняється. Як жили українці погано, так і живуть, як дерибанили олігархи й корупціонери-чиновники країну, так і дерибанять. Що може, приміром, дати Україні Тігіпко зі своєю «Сильною Україною»? Пенсійну реформу ми вже бачили, податкову — теж. Створив аж 12 тисяч робочих місць у соціальній службі перед виборами. Для чого? За його словами — підтримати престарілих, на ділі — хто краще може переконати престарілого голосувати за потрібного кандидата від влади? Потім цих людей же й звільняють. Така арифметика. 

Не уявляю, що можуть нового принести в парламент чотири брати Балоги та Юрій Луценко, які йдуть у Блоці Петра Порошенка? Ми їх уже бачили і на міністерських, і на державних посадах, депутатами… 

Партія «Батьківщина» теж усі свої можливості за 23 роки в парламенті проявила «якнайкраще». Найбільше перебіжчиків саме в неї. Є, звичайно, там кілька яскравих фігур, як Немиря, Соболєв, та ж Тимошенко, на якій, до речі, все тримається. Одначе коли представники «Батьківщини» опиняються на державній службі, роботою не вражають. Це ми маємо можливість спостерігати навіть у нас на Волині. Після Революції поділили між собою чиновницькі крісла три партії: «Свобода», «Батьківщина» й «УДАР». Посиділи півроку, познайомились із областю… І на тому все скінчилось. А який скандал вчинив навколо своєї персони Степан Кубів, який після Революції був обраний головою Нацбанку! Сьогодні щодо нього відкрита кримінальна справа за зловживання службовим становищем, що призвело до обвалу гривні. 

«Свобода». Крім ідейності, має навчитися ще й працювати. За ці півроку її представники теж встигли потрапити в скандальні історії. Приміром, Ігор Мірошниченко, який на камеру намагався фізичною силою змусити голову Нацради з телебачення та радіомовлення написати заяву на відставку. Не в менших скандалах, які й донині не вщухають, задіяний і «славнозвісний» «свободівець» екс-генпрокурор Олег Махніцький. 

Звісно, нинішні та колишні чиновники, народні депутати, які вкотре вистроїлись у чергу за депутатським квитком, політичні популісти все будуть робити, щоб одним залишитись у стінах Верховної Ради, іншим — за будь-яких умов туди потрапити. Вони, повторюся, для того, щоб за них проголосували, будуть роздавати гречку, розвозити по школах комп’ютерні класи, селянам дарувати доїльні апарати, створювати видимість ремонту доріг… Усе це буде, і все це є. Але люди повинні пам’ятати: ті, хто потратився, захочуть повернути кошти, як це було завжди, й обов’язково за рахунок простих людей — чорнобильців, афганців, малозабезпечених, одиноких матерів, пенсіонерів... 

Тому виборці мають знати: брати треба все, що дають, ні від чого не відмовлятись, але коли заходитимете в кабінку для голосування, думати про дітей і внуків, про їхнє майбутнє, пам’ятати про тих, хто сьогодні на небесах, — безневинно загинув від кулі ворога, боронячи свою рідну землю. А ще більше пам’ятати про тих, хто їх туди послав без зброї, роздягнених, абсолютно не підготовлених до війни. 

Якщо знову зробимо неправильний вибір, майбутнє покоління нам цього не пробачить. Наші діти хочуть жити в квітучій Україні, але для цього ми з вами зобов’язані створити їм умови. Сподіватися, що прийде добрий дядя і за нас це зробить, не варто. Двадцять три роки незалежності показали: дядя думає лише про себе, свій добробут. І нікому прості люди не потрібні. Повірте, депутату-бізнесмену треба депутатський квиток лише для того, щоб пролобіювати власний бізнес, щоб іще в більшій кількості збити свій капітал, а чиновнику — тепле місце, щоб бездумно просиджувати штани та надувати щоки перед людьми, демонструючи свою значимість.

Галина ФЕДОРЕНКО,
головний редактор
газети «Відомості»