На професії, яких навчає Ковельське ПТУ, завжди є попит

Наступного року професійно-технічне училище № 5 м. Ковеля святкуватиме півстолітній ювілей. Цей навчальний заклад готує спеціалістів будівельної галузі, а саме: столярів, теслярів, штукатурів, плиточників, малярів і різьбярів по дереву й бересту. Нещодавно його вихованці представили свої роботи на обласній виставці в рамках проведення свята професійно-технічної освіти. Вироби, виготовлені з дерева, були справжніми шедеврами, і гості заходу відмітили високий рівень їх виконання. «Відомості» вирішили подивитися, де навчаються майбутні висококласні майстри, відвідавши це училище.

Директор закладу Євген Кобченко провів екскурсію коридорами ПТУ і показав майстерні, де учні натхненно трудяться, вдосконалюючи свої навики. Попри те, що обладнання й станки вже застарілі, створено всі умови, щоб опанувати ази будівничих спеціальностей. Хоча навчання завершилось, однак дехто з учнів іще працював над дипломними роботами. Так, зустріли третьокурсника Сергія Хмелюка. Хлопець вирізав із дерева рамку для дзеркала. Він розповів, що родом із Любомльського району, із села Городнє. Каже, що різьба по дереву йому дуже подобається, вже виготовив кілька рамок під образи, які віддав у церкву. Щодо майбутнього працевлаштування, то ще не визначився, але хоче шукати роботу за спеціальністю.

Заступник із навчально-виховної частини Петро Вілінський зауважує, що нині проблема з вакансіями існує.

— Наші випускники проходять виробничі практики, а потім часто й працевлаштовуються на «Укрдорс», на СЛАТ «Тур», ТзОВ «Аміла», КП «Ковельбуд» та інші підприємства, — каже Петро Іванович. — Але цього замало. Хоча ті учні, які мають бажання працювати, собі роботу завжди знайдуть. Багато випускників працює за кордоном — наші спеціалісти затребувані у Польщі, Росії. Штукатур, маляр, плиточник — найнеобхідніші професії, незалежно від того, яка влада, робота для них завжди знайдеться. Так само й для столяра. Багато випускників у гаражах поробили собі невеличкі майстерні й трудяться.

— Наше завдання — не тільки навчити, а й вселити впевненість, — додає старший майстер Микола Мороз. — Зараз ситуація така, що погано робити не можна, бо конкуренція дуже сильна. От дитяче ліжечко, виготовлене з масиву, вартує 8–8,5 тисячі. Звичайно, дорого, але попит усе одно завжди є.

Викладачі запевнили, що училище дає хороший старт випускникам. Вони навели безліч прикладів, коли їхні колишні учні зробили собі кар’єру, стали успішними бізнесменами, знаними майстрами.

— Наші колишні випускники, а теперішні підприємці Попки Вадим і Костянтин працювали тут, потім поїхали у Польщу, з часом закупили собі обладнання — і зараз у них потужне підприємство з виготовлення меблів із масиву, — продовжує Петро Іванович. — Працює там 40 чоловік, в основному наші учні. Попки вчилися на різьбярів, речі роблять на європейському рівні! Войчук Степан відкрив потужне підприємство у Рівному. Євтушик Сергій закінчив наше училище, потім вступив у Львівський інститут на дизайнера, також відкрив фірму. Було солідне підприємство у Клевані — також наш випускник Вася Драганчук організував, — де різьбили по дереву.

Професія різьбяра по дереву та бересту є справжньою гордістю навчального закладу, адже спеціалістів цього напрямку тут почали готувати першими в області ще з 75-го року.

— На цю спеціальність по дві групи на рік набирали, — продовжує старший майстер. — Тоді при кожному підприємстві були цехи з виготовлення сувенірів. Цю професію будь-що потрібно втримати. У суботу збирається моя група, яка 25 років тому закінчила навчання. У цій групі було 13 дівчат, фактично половина, але різали нарівні з хлопцями. Пам’ятаю Іру Стемкову з Рожища, потім вона закінчила Івано-Франківський університет. Приїжджає, а руки в неї чорні, питаю: «Що робиш?» — «Ріжу сувеніри і вожу на продаж до Польщі». Але сьогодні вона вже працює за кордоном.

До речі, майстри Ковельського училища — також його колишні випускники.

— Ті, кому Бог дав талант, тут розкриваються, — продовжує Микола Макарович. — Інколи приходять із села і досягають рівня, коли їхні роботи нічим не відрізняються від тих, що виконали учні після художньої школи. Звичайно, творцями не завжди стають, але бути хорошим виконавцем також дуже важливо.

Училище мало би більший потенціал для розвитку, якби не «фінансові» рамки, про які розповів директор.

— Ми якщо більше ніж на 300 тисяч гривень виконаємо робіт, наприклад, плата за гуртожиток, послуги населенню, практика і так далі, то потрібно сплатити 20% податку, — розповідає Євген Володимирович. — Для нас це великі кошти, і ми не можемо собі дозволити стільки віддавати. Не раз це питання ставили перед Міністерством освіти, однак нічого не змінюється.

Також директор нарікає на те, що, на жаль, робітничі спеціальності не є популярними. Батьки вважають, що вища освіта — це престижно, тому всіма силами намагаються дитину вчити в університеті.

— У Європі, наприклад, діти ще до вузу здобувають якусь спеціальність — щоб легше було заробити на хліб. А у нас тільки в університет прагнуть, а далі що?

На фото: Заняття у майстерні

На фото: Вироби учнів ПТУ