Ярослав Крищук: Для мене перегони — це такий кайф, що не вистачає слів

Для українського автоспорту нині не найкращі часи: держава вперто не помічає цього виду спорту, ніяк його не підтримуючи. Все тримається на спортсменах-ентузіастах, котрі, сівши раз за кермо спортивного авто, вже не можуть розлучитись із ним. Один із таких — чемпіон України з гірських автоперегонів лучанин Ярослав Крищук.

Волинський гонщик Ярослав Крищук уперше сів за кермо автомобіля ще у шість рочків. Хоча тоді про автоспорт навіть не йшлося: батько просто навчав сина водінню. А от через дев’ять років хлопця захопили вже спортивні автоперегони.

— Спершу в автоспорт подався тато, а згодом підключив до справи і мене. Батько почав мене тренувати, навчати азів, а далі я вже й сам став працювати над собою, — розповідає спортсмен.

Першим професійним авто Ярослава був «Фольксваген Гольф»: із батьком самостійно переобладнали його в спорткар, встановивши каркас безпеки, спеціальне крісло, ремені й інше екіпірування. Саме на цій машині він і від’їздив свої перші випробування. Як розповідає Ярослав, почалось усе з автоспідвею у Рівному.

— Тоді мені було лише 15 років, я навіть прав на керування автомобілем не мав і був наймолодшим учасником гонки, — пригадує він.

Ярослав каже, що батьки не дуже хвилювалися, що син братиме участь у таких змаганнях, бо спідвей є порівняно безпечним.

— Спідвей — це їзда на коротку дистанцію по колу, тож авто максимально розганяється до трохи більше як 100 км за годину. Звісно, і тут бувають аварії, але вони значно безпечніші, як ДТП на дорозі. Та й спортсмен захищений краще, — зазначає гонщик.

А наступного року юнак, попри незначний досвід, вирішив спробувати і дещо екстремальніше — гірські перегони.

— Вперше ганяти в горах було страшнувато, — розповідає Ярослав. — Їдеш по гравійній дорозі догори, а тут ще й дощ раптом, а збоку — обриви глибочезні, але мусиш тиснути на газ — і бачиш лише, як верхівки смерек зверху гойдаються. Це найнебезпечніший вид змагань із тих, де я брав участь. Найстрашніше на перевалі, коли ти летиш на досить високій швидкості. Свого додають і погодні умови. Буває таке, що на старті йде дощ, уже на середині дистанції їдеш під градом, а фінішуєш по 10-сантиметровому снігу. Іноді ж погода стрімко міняється від зливи до пекучого сонця.

Саме гірські перегони стали знаковими для Ярослава Крищука. В 2011 році, від’їздивши всі етапи чемпіонату України, став чемпіоном України в класі А3, та срібним призером в абсолютному заліку й отримав звання майстра спорту України. Ще через рік, навіть не «відкатавши» всіх етапів, за сумою балів знову виграв чемпіонат у своєму класі.

— Виграти — це, звісно, дуже добре, приємно підніматися на п’єдестал і чути, як звучить твоє ім’я — хлопця з Волині. Але участь усе ж головніше, — упевнений спортсмен. — Для мене перегони — це такий кайф, що не вистачає слів. Це й азарт, і адреналін, і випробування себе. Але головне — не зациклюватися на перемозі, бо тоді схід із дистанції гарантований.

 Цьогорічний сезон автогонок уже стартував, але, за словами Ярослава, він не надто активний через політичну й економічну ситуацію в країні. Каже, одні бояться пересуватись Україною, в інших виникають фінансові труднощі. Як розповів спортсмен, на участь в одних змаганнях доводиться витрачати шість-сім тисяч гривень. Крім того, що не дешеві вступні внески, подорожчали й автозапчастини та пальне.

— Наш автоспорт спортсмени на власному горбі й тримають, — ділиться Ярослав. — В Європі кожен гонщик має свого спонсора, бо підприємцям за це знижують податки. В нас же такої практики немає. Займатися тільки автоспортом і ніде не працювати можуть собі дозволити одиниці. Мені ж доводиться спершу заробити гроші, а тоді лише можу взяти участь в якихось змаганнях. Я б сказав, що це спорт для багатих, бо дуже дорого обходиться експлуатація авто. Візьмемо шини: пара коштує 450-600 доларів, а їх потрібно кілька комплектів, та й вистачає гуми хіба на півтори гонки.

Попри це, кидати своє захоплення лучанин не збирається. Цьогоріч хоче вперше спробувати себе в авторалі. А також має велику спортивну мрію — щоб автоспорт став його роботою.

В міжсезоння ж, каже, спортивні навички додають упевненості у щоденній їзді, адже це чудова контраварійна підготовка.

— Коли звичайний водій розгубиться, то спортсмен зможе без питань виїхати зі складної ситуації, не моргнувши оком, — ділиться Ярослав. — Особливо впевненіше на дорозі почуваєшся взимку, коли прості водії стишують швидкість, не відчуваючи свого автомобіля на слизькій дорозі. У нас же таких проблем немає. Але щозими потрібно вдосконалюватися, бо навички втрачаються. Це так само, як скрипалю не давати інструмент рік, то деякі ноти забудуться.