Вадим Курилюк: Головне у вітражі — гра світла

Свого часу мистецтво вітражу було досить популярним. Пишні помпезні храми оздоблювали велетенськими скляними мозаїками, що вигравали на сонці різнобарв’ям кольорів і відтінків. Нині вітраж не часто зустрінеш у сучасних церквах і соборах, однак дивовижні декоративні композиції стають елементами інтер’єру будинків. Про таємниці створення скляних мозаїк «Відомостям» розповів майстер вітражу Вадим Курилюк.

— Багато людей чомусь думає, що вітражі роблять зі звичайного прозорого скла, а потім розфарбовують, — сміється Вадим. — Та це не так. Вітраж складається з сотень різнобарвних шматочків, які можуть різнитися не лише кольором, а й фактурою, світлопропусканням. А коли розмальовують — це лише імітація вітража. Причому витвір у такому разі буде недовговічним, бо фарба вигорятиме на сонці та погано пропускатиме світло. А от вітражне скло, що має внутрішній пігмент, досить витривале.

Митець розповів, що кожен вітраж розпочинається з детального ескізу — такого собі малюнка, розграфленого на сотні чи й тисячі дрібних елементів. Далі він переноситься в масштабі один до одного на картон у двох екземплярах: перший лишається як підкладка, другий же розрізається на частинки, з яких і вирізають деталі на склі. По тому кожну потрібно відшліфувати, а вже після цього їх спаюють у ціле зображення.

Свій перший вітраж Вадим створив, навчаючись у професійно-технічному училищі. Хоча тоді це була лише імітація, бо експериментувати зі склом звичайному студенту було не по кишені. До того юнак більше цікавився живописом, яким захопився ще у молодших класах.

— Одного разу спробувавши вітраж, зрозумів, що в цьому щось є. Працювати зі склом мені було надзвичайно цікаво, згодом таки зробив висновок: це — моє, — ділиться майстер.

Навчаючись на четвертому курсі в університеті, Вадим разом із друзями організував власну студію дизайну, де паралельно з послугами веб-дизайну, планування інтер’єру та виготовленням меблів заробляли розробкою вітражів. Хоч криза 2008 року дещо накрила студентський бізнес, нині Вадим знову працює з командою. Свого часу майстер сам думав податись у дизайн інтер’єру, але, обдумавши все, збагнув, що створювати вітражі набагато приємніше та цікавіше.

— Працюючи над вітражем, потрібно добряче помізкувати, адже одне діло — промалювати ескіз, а зовсім інше — передбачити ту картину, яка вийде з сотень шматочків. Потрібно враховувати кольорову гаму, насиченість, світлові ефекти. В цьому свій позитив. А найбільше задоволення — тішитися готовою картиною, яка постійно змінюється, грає тонами залежно від погоди за вікном, адже головне у вітражі — це гра світла, — повідав Вадим.

Попри усталену думку, вітраж вже давно перестав бути лише оздобою для вікон чи дверей. Усе частіше скляними мозаїками викладають стелі, декорують меблі, створюють у цій техніці окремі предмети інтер’єру або й просто картини. Сонячне світло замінюють різноманітними підсвітками, щоби зберегти магію гри кольору.

— Звичайно, цікавіше створювати масштабні роботи, бо там є де розігнатись і ввімкнути фантазію. Дуже приємно виготовляти вітражі для церков, адже тоді це вже монументальні роботи, які несуть певну велич, — ділиться майстер. — Мабуть, найцікавішим із моїх проектів були віконні вітражі для одного з луцьких храмів. На велетенських вікнах зображено четверо святих: Іоан, Лука, Матвій і Марко. Це була дуже клопітка робота, адже потрібно було зробити максимально реалістичні образи, детально пропрацювати обличчя. Якщо один квадратний метр звичайного вітража створюється максимум із 500 деталей, то тут їх було півтори тисячі, — розповідає Вадим. — Зараз теж працюю над вітражем для храму. У Володимирі-Волинському реконструюють собор, поруч відновлюють і капличку, для якої маю виконати велетенський вітраж — ікону Почаївської Божої Матері.