Львівські майстри привезли на Волинь шедеври з розплавленого скла

На великі свята, під час різноманітних фестивалів Театральний майдан Луцька та вулиця Лесі Українки перетворюються у своєрідні містечка майстрів, де панує особлива творча атмосфера. Тут лучани та гості міста мають можливість насолодитися виробами мистецтва, щось собі придбати або замовити. Саме під час одного з таких заходів зустрілися з львівськими умільцями Валерієм та Ольгою Горшковими, які привезли на Волинь досить незвичні для нас вироби — скульптури, створені з розплавленого скла. Асортимент їх найрізноманітніший — яскраві вишукані фігурки у вигляді людей, звірів, казкових персонажів, символи Нового року та інше.

Саме для Львова, як пояснили майстри, мистецтво скляної скульптури є традиційним. Адже свого часу тут працювало Львівське виробниче об’єднання «Радуга», яке об’єднувало низку скляних підприємств Львівської області й було одним із найбільших у Радянському Союзі. Тут трудилися тисячі людей, а навички цього ремесла передавалися з покоління в покоління. І тепер виготовлення виробів зі скла стало приватною справою, адже багато майстрів повідкривали свої майстерні, фірми.

— На пальниках виготовляємо скульптури, фігурки, — пояснює пані Ольга, — зі скла, яке називається легкоплавким барієвим кришталем. Майстер має скляні палички різного кольору. Лівою рукою одну з них він підносить до вогню на пальнику (газ подається під тиском і досягає температури приблизно 1200 градусів за Цельсієм). Правою рукою тримає інструменти — або щипці, або ножиці. І коли та частина палички обм’якає, її ріжуть, сплющують або витягують. Потім береться друга паличка іншого кольору, чіпляється до попередньої, відрізується те все. І так фігурка витягується, опісля вистигає.

— А ці різнокольорові скляні палички де берете? — перепитуємо у майстрині.

— Вони варяться окремо, — продовжує пояснювати технологію виробництва Ольга Горшкова. — У Львові є три місця, де вариться скло, там ми його і купуємо. Якщо схематично, то це піч заввишки два-три метри, яка працює цілодобово, звичайно, при дуже високих температурах. Але через рік вона починає сипатися, і варка стає поганою, адже у скло потрапляє пісок. Тоді піч зупиняють приблизно на місяць, по-новому її перекладають, і знову починається варка різного скла.

До речі, Ольга за професією — швачка, однак, як зізналася, «скляному» мистецтву вчилася недовго. За три місяці опанувала ази, а щодо складнішого, то, за її словами, досконалості немає меж.

— Спершу цим спробував займатися чоловік, — каже Ольга. — Він інженер, але роботи не було, тож по знайомству влаштувався на «Вернісаж» торгувати сувенірами. Якось там познайомився з майстрами по склу. Йому запропонували навчитися виготовляти скульптури. Він спробував, виходило досить непогано. Потім долучилась і я. Нам це ремесло сподобалося.

На запитання, чи важко розпочинати такий бізнес, відповіли, що без підтримки — дорого.

— Адже потрібно і пальник купити, і витяжку, і скло, — каже Валерій. — Тому без практичних навичок самотужки не варто братися, спочатку краще влаштуватися десь на фірму, щоб у процесі роботи навчитися.

— Дизайн фігурок самі придумуєте? — цікавимося у майстрів.

— Є базові моделі, які ще з «Радуги» йшли, — відповідає Ольга. — А тут (показує на свої роботи. — Авт.) усі вже покращені. Деякі є суто авторськими.

Валерій запевнив, що попит на такі вироби завжди є, адже вони актуальні та красиві, а головне — довговічні. Одна фігурка в середньому коштує 30 гривень.

— Нас запрошують на ярмарки, фестивалі, — пояснює чоловік. — На «Вернісажі» у Львові є точки, де торгуємо своїми виробами, але там у цілому дуже багато скла. Найчастіше, звичайно, купують такі вироби для колекцій, на подарунки.