Оваднівські литовці на початку червня вже збирають помідори та огірки з грядки
У жителів Овадного, що у Володимир-Волинському районі, Петра та Валентини Корольковасів на всю округу чи не найошатніша квіткова садиба — про це кажуть односельці, та й усі, хто сюди завітає, дивуються вдалому ландшафтному дизайну, власноруч створеному винахідливими господарями. А від різноколірних трояндових алей очей не відведеш!
Переїжджаючи з Каунаса на Володимирщину, Корольковаси давно планували оселитися в Овадному, бо звідти родом Валентина Георгіївна, там жила її мама. Разом із рідними взялися наводити лад, розбили садок, який уже радує першими плодами, розбили чудернацький ландшафт — чого тільки не придумали: у садку є вітряк із містком через рівчачок із водою, тин із глечиками, гордо тягнуть шиї до води білі лебеді... І поміж усієї цієї декоративної краси росте понад 70 кущів троянд, є тут вейгели, чубушник, дейція, гортензія, лілії, бобівник, форзиція, барбарис, спірея, бругмансія, й навіть теплолюбиві сакура та гібіскус прижилися.
Ще у працьовитих господарів на малородючих місцевих ґрунтах росте молодий сад, який уже плодоносить, вирощують понад чотири десятки сортів томатів, огірки, перець, кавуни, дині... На всю околицю вони першими на початку червня збирають помідори й огірки не з теплиці, а з відкритого ґрунту. Як їм це вдається?
Частину присадибної ділянки займає сад і квітник, трохи меншу — город. Є і невелика теплиця. На виполотих грядках червоніють помідори, на тичках ростуть огірки, уже плетуться кавуни та дині, перецвітає картопля...
— Коли жили у Литві, також садили всього потрохи, а тут, як кажуть, душа розгулялася, — розповідає Валентина Георгіївна, котру застала біля помідорів, які вони з чоловіком пасинкували й підв’язували. — Цього року посіяли сорок різних сортів, здебільшого високорослих. Насіння виписували з Дніпропетровщини, адреси городників шукали у журналах і газетах — день починається із їх читання, з них і вчуся. Урожайні сорти «зак», «сливка Придністров’я», «фламінго», «м’ясний сніданок» і багато інших.
На початку червня Корольковаси вже смакують помідорами із грядки. Щоб мати ранні плоди, насіння висівають наприкінці січня — на початку лютого. Обов’язково обробляють його слабким розчином марганцівки, витримують півгодини у розчині суперфосфату і стимуляторах росту — соку алое та часнику (можна добу), який розводять із водою у пропорції один до одного. Ящики з насінням ставлять у тепле місце, щоб швидше зійшло, а пізніше переносять їх туди, де світліше. Розсаду пікірують, а далі — у теплицю та відкритий ґрунт. Буває, що накривають її від нічних заморозків. Кущі формують в одне стебло, тобто всі бокові пасинки зривають. Від хвороб, у тому числі й від фітофтори, рятують дріжджі, що є також добрим підживленням: сто грамів розводять у десяти літрах води. Використовують сироватку з додаванням кількох крапель йоду — літр на стільки ж води. Добре помагає бордоська рідина: сто грамів мідного купоросу, 150 — негашеного вапна і десять літрів води. Помідори, як і більшість городини, підживляють настоями коров’яку та попелу — літр на десять води. Землю під кущами мульчують травою, скошеною у саду: вона захищає від пересихання, від фітофтори.
У теплиці під кущами томатів закопані перевернуті пластикові пляшки зі зрізаним дном — у них наливають воду й рослини «п’ють» її скільки треба. Деревця молодих персиків обсаджені помідорами: це оберігає від хвороб, зокрема й плямистості. А правильну розлогу крону саджанців формують так: під деревами ставлять металевий штир, від нього тягнеться шпагат, прив’язаний до гілок, які хочуть відвести вбік.
— Може б, і не треба так багато всього садити, бо то важка праця, але ж приїжджають донька, внуки, то вже є що у сумку покласти, — каже господиня, котра скромно вважає, що нічого особливого у них немає. А насправді сюди б екскурсії водити, щоб усі бачили, як треба хазяйнувати.
