Дитяча мрія стала реальністю

— Лише тепер розумію своїх викладачів, які повторювали, що навчання за книжками кардинально відрізнятиметься від того, з чим стикатимемося кожного дня на практиці, — каже завідувачка амбулаторії Олена Симонович. — І справді, жоден навчальний заклад не підготує молодого спеціаліста настільки, як того вимагають різні випадки та складні ситуації, які трапляються доволі часто. Важливим є і те, як зустрічають молодого фахівця. Особисто я отримувала суттєву підтримку спочатку від Андрія Гетманчука, який був на той час головним лікарем ЦРЛ, а після реформи — від Людмили Сидорук. Тож хотіла би подякувати за поради, допомогу, адже доводилося дуже часто звертатися з різними проблемами й ні разу ніхто не відмовив — допомагали, підказували, навчали.  

Дитяче бажання Олени Олександрівни одягнути білосніжний халат досягалося спочатку старанним навчанням у школі, потім — у медичному закладі Тернополя. Незабаром на розподілі вже обирала для працевлаштування рідну Волинь. Непомітно пролетіли два роки інтернатури в обласній лікарні Луцька. І невдовзі сільська громада Четвертні зустрічала молоду медичку та її чоловіка. За сприяння Маневицької районної ради подружжю придбали будинок.

—  Будівля амбулаторії не нова, без євроремонтів, але ми стараємося тримати порядок і чистоту як у самому приміщенні, так і на території — це робота наших санітарок, — продовжує пані Олена. — Оскільки фельдшер перебуває в декретній відпустці, у роботі суттєво допомагають дільнична патронажна медсестра та медсестра фізкабінету. Також у штаті є акушерка, лаборант і водій.

Прийшовши працювати на селі, Олена Симонович отримала у спадок старенький кардіограф, тож домоглась, аби дали новий і сучасний. А загалом працівники медзакладу стараються якісно працювати на тій апаратурі, що є. Звісно, це не районна чи міська лікарня, але, як переконує завідувачка, все ж намагаються справлятися. В сільській амбулаторії на місці можна здати аналізи, мазки, зробити кардіограму, виміряти тиск, придбати необхідні ліки в аптечному пункті, на денному стаціонарі, що розрахований на п’ять ліжко-місць, пройти необхідні процедури. Все це неабияк спрощує сільчанам життя. Як зазначає очільниця медзакладу, її керівництво йде назустріч щодо належного забезпечення необхідними медикаментами на невідкладну допомогу, а також паливом для автомобіля. Крім Четвертні, медики обслуговують ще два села — Криничне та Годомичі. Тож усі місцеві вже звикли, що в середу завідувачка в Годомичах, а в п’ятницю — в Криничному. Там в обов’язковому порядку оглядають дітей до року, інвалідів. Суттєво допомагають завідувачі ФАПів цих сіл, які краще знають, кому потрібно приділити більше уваги.

— Наша робота полягає у тому, щоб людині полегшити її буття. Часто хворих доводиться лікувати лише добрим словом, — каже Олена Симонович. — Поміряєш тиск, скажеш щось приємне, заспокоїш — дивишся, а в людини вже і тиск нормалізувався, і самопочуття стало кращим. Дуже багато залежить від самого медика та його ставлення до хворих. Сільські люди бідні й можливостей купувати дорогі ліки не мають, тож стараюся, призначаючи лікування, щоб воно було і дієвим, і недорогим. На жаль, уже не діє програма для гіпертоніків, яким гіпотензивні препарати виписувалися за рецептами безкоштовно.

Яка ж праця медика без понаднормової роботи? Все це — виклики вночі та у вихідні дні — присутнє в практичній щоденній діяльності Олени Олександрівни. До того ж доводиться часто лишатися без підтримки чоловіка, який у пошуках роботи (євроремонти) їздить на заробітки. Можливо, і хотілося би жінці працювати в престижному медзакладі зі сучасною апаратурою, але поки залишається тут, де нормальні умови праці, є житло, де потрібна людям.