Біля Лищенської школи встановили меморіальну дошку Олександру Сивому
Рядовий добровольчого спецпідрозділу роти «Світязь» УМВС України у Волинській області, 23-річний Олександр Сивий…
Юнак зустрічає поглядом учнів і вчителів біля рідної Лищенської школи, щоправда, лише з меморіальної дошки.
Місцева жителька Марія Формазюк, двоюрідна сестра Олександра, згадує про нього як про добру, щиру й порядну людину. «Він вирішив піти на війну, бо не міг спокійно сидіти і дивитись, як гинуть наші земляки. Пишаюся своїм братом, який назавжди в моєму серці. Шкода, що сьогодні немає з нами його батьків, які зараз далеко: мати — в Італії, батько — в Росії», — сказала пані Марія у день відкриття й освячення символічної дошки пам’яті.
І хто знає, як склалася б доля юнака, якби найрідніші люди були поруч, особливо — у ці буремні дні… Чому в нашій державі за 24 роки незалежності досі не створено належні соціально-економічні умови для життя громадян, щоби вони не їздили по світах, аби прогодувати своїх дітей?! Чому влада нині постійно «годує» українців розмовами про «мінські домовленості», а бойові командири відправляють під кулі необстріляних орлят поруч із досвідченими військовими, які не можуть їх захистити?! І скільки ще на патріотизмі й добрій волі таких українських юнаків, як Сашко Сивий, спекулюватиме керівництво держави й Збройних сил, не дбаючи про належне забезпечення не те що добровольчих, а й батальйонів регулярної армії?..
Біль від утрати близької людини й досі відчуває не тільки його родина, а й кохана дівчина Юлія, з якою Олександр так і не встиг стати на весільний рушник… Із рук начальника УМВС України у Волинській області Петра Шпиги вона отримала державну нагороду — орден «За мужність» третього ступеня.
Спогадами про свого колишнього учня поділилися його перша вчителька Галина Корецька і класний керівник (із 5-го до 9-го класу) Ольга Мельничук. Його бойові побратими Михайло Талімончук і Віктор Кривцун під час «уроку мужності» розповіли учням школи про свої воєнні будні поруч із Сашком, якого називали Доком. Про те, як він, фельдшер, намагався врятувати свого пораненого побратима Володимира Іщука… Шкода, що і його самого не вберегли...
Світлана ЗОЗУЛЯ
