Директор Донецької телерадіокомпанії Олег Джолос: Люди окупованих територій — заручники ситуації

У Волинському прес-клубі відбулася зустріч із генеральним директором Донецької ОДТРК Олегом Володимировичем Джолосом. Після того як приміщення телерадіокомпанії 20 квітня захопили бойовики, її діяльність припинилася. Зараз директор вирішує організаційні питання щодо відновлення роботи у Краматорську, куди вимушено переселилися. Волинські журналісти поцікавились у колеги-донеччанина його баченням ситуації на Сході.

— Що робили медіа в Донецьку, щоб не допустити війни та зародження сепаратизму?

— Я не можу відповідати за всі донецькі ЗМІ. Щодо обласної телерадіокомпанії, то вона працювала виключно за державним замовленням, ми вели трансляцію українською мовою. Були майже одним із головних проукраїнських медіа на Донеччині. Тому звинувачувати Донецьку ОДТРК безпідставно.

— Ми не звинувачуємо, а запитуємо, що робили для того, аби не було сепаратизму в місті, області?

— Його не було до певного часу. Я думаю, тут є люди, які відвідували Донецьк під час Євро-2012. Бачили там щось антидержавне? Там усе було у жовто-блакитних кольорах, там працювали українські школи, національний університет, в якому навчався, до речі, Василь Стус. Донецьк — це проукраїнський регіон. На мій погляд, те, що відбулося, — це штучна ситуація, результат інформаційної психологічної війни. Вибачте, коли у квітні відрізають усяке українське мовлення на мільйонний Донецьк, усяке: ефірне, ІР, Інтернет — і люди чують тільки те, що їм дозволяють чути. Редакторів міських комунальних газет вивозять на співбесіди до представників «нової» влади. Тому звинувачувати журналістів — остання справа. Не вони принесли сепаратизм. Можливо, вони не дуже цьому протистояли. Але тут маємо поставити запитання до центральної влади — чи провадила вона послідовно, системно державницьку політику не тільки у сфері медіа, а й у сфері гуманітарних відносин на Донеччині? Чи їздили наші школярі з Донеччини у західні регіони, я вже не кажу про Східну Європу? Дуже мало. Чи їздили наші державні службовці за проектами у Європу? Набагато менше, ніж журналісти чи службовці центральних і західних регіонів України. Зайдіть в аудиторії західноукраїнських університетів і зайдіть в аудиторію Донецького національного університету і запитайте у студентів: «Ви були у Європі?». І ви побачите, що на Донеччині це одиниці. Європейські цінності, на жаль, не прийшли на Схід, мало було носіїв цих цінностей, і це теж спрацювало на ту ситуацію, яка на сьогодні є. Тому потрібно звинувачувати не тільки регіональну еліту — це прорахунки державної гуманітарної політики в цілому.

— Є журналісти, які свідомо пішли на співпрацю зі сепаратистами, навіть без «співбесід», наприклад, Олена Блоха, яка стала «міністром» у справах інформаційної політики «ДНР». Чи є якесь рішення або думки про проведення люстрації у журналістському середовищі, щоб люди, які працювали за державний кошт і провадили антидержавну політику, як мінімум, не мали шансів займатися журналістикою у майбутньому?

— Щодо Олени Блохи, то вона працювала у комунальній газеті. Дійсно, журналістська організація розкололася і дехто зробив такий свідомий вибір, але це питання до них. Я не маю права виносити моральні оцінки вчинкам своїх колег. Треба бути в їхніх обставинах — чому вони так зробили? Якщо це свідомий вибір, то одна справа, якщо була загроза життю — то інша.

— Всі ваші журналісти виїхали чи частина лишилась у Донецьку?

— Якби ми не відчували загрози, то працювали б у Донецьку. Дехто із журналістів лишився, але вони не можуть займатися журналістикою — об’єктивною, професійною. Хоча дехто намагається: ви можете бачити громадське телебачення Донеччини. Олексій Мацуха, який виїхав у березні, але активно працює, має колег у Донецьку, які передають інформацію. Тобто якось люди працюють. Є інтернет-ресурси — «Новости Донбасса», «Остров». Але доступ до цих ресурсів мешканцям окупованих територій заблокований.

— Довгий час точаться суперечки про те, чи потрібне нам суспільне мовлення. Яка ваша думка?

— Суспільному мовленню — однозначно бути! Є відповідний закон, і він набрав чинності, але його виконання потребує прийняття ще деяких постанов. Це телебачення громади — держава в демократичній країні не повинна мати медійного ресурсу як пропагандистського. Але в умовах сьогоднішньої ситуації, можливо, і потрібний державний інформаційний ресурс. Мені ближча ідея створити телебачення територіальних громад. Тим більше коли ми говоримо про децентралізацію влади.

— Чи відчуваєте ви якісь зміни у свідомості місцевого населення, люди починають прозрівати чи тенденція невтішна?

— Люди на окупованих територіях, які вже вісім місяців дивляться тільки те телебачення і слухають те радіо, яке їм дозволяють агресори, думку не змінюють, і вона не на користь держави Україна, та треба розуміти, що вони заручники ситуації. Я порівнюю окуповані території Донеччини з фільмом «Холодное лето 53-го». Тільки там село захопили з десятьма людьми, а тут чотири мільйони — така величезна територія. Мешканці виявилися бранцями озброєних людей. Щодо тих, хто живе на визволених територіях, то, безумовно, у них настрої проукраїнські.

— Нам казали, що на Донбасі сильні вольові люди, а виявилося, що не так.

— Не потрібно узагальнювати, вони такі ж, як і ми з вами. Різні.

— Але у нас такого не відбувається. Ваші місцеві жителі готові воювати за свою територію? От із Волині вже загинуло близько 100 людей.

— Мені важко відповідати на це запитання, я вас розумію і, повірте, сумую разом із вами. Чому не беремо зброю? Ми повинні бути добровольцями, тому що призов робити на окупованій території неможливо. Повірте, у добровольчих батальйонах, які воюють за Україну,  є мешканці й Донбасу.