Легкоатлет Віталій Шафар: Марафон уперше пробіг лише після шести років тренувань

Цьогоріч на Олімпіаді було шестеро волинян. Один із них — легкоатлет Віталій Шафар. Хоча лондонське «золото» спортсмену не далось, із таких потужних змагань зміг винести чимало корисного. Віталій погодився розповісти «Відомостям» про свій шлях до великого спорту, про скандали у Федерації легкої атлетики України та про те, як у США марафонську дистанцію долають навіть у скафандрі.

Ще з дитинства Віталія тягнуло до спорту. Пригадує, як у молодших класах із завзяттям готувався до дитячих змагань «Веселі старти». Потому захопився спортивним туризмом і орієнтуванням.

— Цим я цікавився до закінчення школи, навіть виконав норматив кандидата у майстри спорту, — розповідає Віталій. — Якось виконав і майстра спорту, та чомусь не надали, хоча надіявся завдяки цьому потрапити в вуз без екзаменів. Довелося вступати, як усі. Тож, будучи двадцятим у списку, заледве пройшов на державну форму факультету фізичного виховання Волинського державного університету ім. Лесі Українки (нині — Східноєвропейський університет ім. Лесі Українки. — Ред.). Там, щоб підтягнутися зі спортивного орієнтування, вирішив зайнятися легкою атлетикою. Мені пощастило потрапити до тренера Володимира Рудюка. Він мене втягнув у цей спорт, і уже за рік я став чемпіоном України.

Бігати Віталій починав із відносно коротких відстаней — 800 і 1500 метрів, згодом перейшов на п’ять і 10 кілометрів, а от марафон уперше пробіг лише після шести років сумлінних тренувань.

— Це трапилось у 2006 році в Гамбурзі, — пригадує спортсмен. — Тоді я спеціально не готувався до марафону. Це не були якісь офіційні змагання, а пробіг, яких у розвинених країнах проводять чимало. Того ж року я вирішив іще раз спробувати себе у марафоні. Це було вже у Варшаві. Випадків, коли перемогу вириваєш із останніх сил, траплялося чимало, але той запам’ятався особливо. Тоді я біг другим, а зовсім поруч — кілька камерунців. Та мій менеджер підказав відпустити їх, а через п’ять кілометрів я їх догнав і перегнав, фінішувавши першим. Тоді виконав норматив майстра спорту міжнародного класу. Це довело те, що такі довгі дистанції потрібно бігати грамотно, знати, коли випустити суперника вперед, а коли зробити прискорення. В марафоні останні 10-15 метрів мають велике значення.

42 кілометри 195 метрів — як можна пробігти таку відстань, важко уявити. А ще важче — якими мають бути тренування, щоб під час змагань почуватися впевнено. Віталій Шафар розповів, що він пробігає щодня від 20 до 40 кілометрів. Тренується вранці та ввечері. Через те, що стадіон у Луцьку не пристосований для легкоатлетів, а у парку доріжки зруйновані, доводиться бігати заміськими дорогами. Якщо є можливість, бігун намагається виїхати на тренувальні збори за кордон, щоправда, робить це за власні кошти.

— Спортсмени вимушені заробляти на себе, беручи участь у комерційних змаганнях. У різних європейських країнах такі відбуваються з хорошим призовим фондом. Виграні гроші переважно вкладають у свій розвиток, оскільки того фінансування, що є нині, не вистачає навіть на спортивну форму, не кажучи вже про збори та харчування, — резюмує Віталій.

До слова, Федерація легкої атлетики України стала об’єктом кількох скандалів перед самісінькою Олімпіадою. Усім відома ситуація зі спортсменами, які скаржилися на значне недофінансування. Та один скандал торкнувся і нашого земляка. Колега по команді звинувачував його у купівлі прохідного місця на Олімпійські ігри.

— Нещодавно я дізнався, що заплатив вісім тисяч доларів за путівку на Олімпіаду, — іронізує Віталій. — Звісно, неприємно від колег-спортсменів чути такі речі. Всілякі неприємності, що останнім часом творяться у федерації, пов’язані з великими грошима, які не надходять за призначенням. Недаремно ж зараз двадцять спортсменів зібралося та висловило недовіру до всієї федерації.

Попри це, Віталій каже, що така прикрість не завадила йому на змаганнях. Хоча він і пробіг не з найкращим результатом. До слова, більшість марафонців у Лондоні пробігли гірше, як на відборі в своїх країнах. Головне, що вдалося винести з Олімпіади, — це досвід і здійснення заповітного бажання.

Зараз спортсмен відновлюється після змагань, чекає зарахувань у національну збірну. Прагнутиме досягти результатів, аби брати участь у наступній Олімпіаді.

— У світі багато людей бігає задля того, щоб довести собі, що вони можуть це зробити. Там є де побігати. Скажімо, в тій же Польщі щовихідного відбувається кілька масових пробігів по всій країні. Так вони популяризують спорт, показують людям, що кожен може стати спортсменом, хай і не професійним. От мої друзі-туристи, не бігаючи більше 10 кілометрів, двічі на рік їздять на марафон. Вони можуть зупинятися під час бігу, їсти банани чи робити масаж, головне — добігти до фінішу.

Як з’ясувалося, під час таких марафонів можна хоч пішки йти — аби вкластись у відведений ліміт. Задля видовищності люди під час пробігів часто вигадують різні цікавинки.

— Одного разу в Нью-Йорку чоловік долав дистанцію в скафандрі. Буває, їздять на роликах чи ще щось вигадують, — каже Віталій.