Луцька художниця показала магію кримської ночі

Нещодавно в одній із творчих кав’ярень міста відбулася виставка художниці Людмили Бойчук. Мисткиня представила глядачам кілька своїх полотен, об’єднаних темою морської ночі. За допомогою багатства фарби вона передала неймовірну атмосферу Чорного моря у місячному сяйві.

— Ця виставка стала моєю першою персональною. Я підібрала картини в експозицію «Ніч у кольорі». Муза писати їх народилась у кримських горах, де я місяць жила просто неба, спостерігаючи за магічним місячним сяйвом, — розповідає Людмила.

Й справді, коли вдивляєшся у її картини, поволі тебе ніби затягує всередину, на перший погляд абстрактні мазки пензля окреслюються у чіткі й зрозумілі образи.

— Ніч, підсвічена сяянням місяця, мерехтить неймовірними магічними кольорами, створюючи калейдоскоп цікавих образів. Її таємничі володіння полонять погляд і почуття. Це все я й намагалася відобразити на свої полотнах, — каже художниця.

«Акули. Танець кохання», «Боротьба», «Дерево бажань», «Біла ніч», «Меганом у повному місяці», «Моя подорож крізь вічність» — такі назви мають картини Людмили, присвячені кримським ночам. Із особливою цікавістю розглядаю одну з них, що переливається всіма відтінками синього.

— Ця називається «Акули. Танець кохання», — пояснює Людмила. — Я була на мисі Меганом, що на Чорному морі, з берега виднівся камінь, відомий як «плавник акули». У місячній доріжці він виглядав, ніби справжній плавник цієї хижої рибини, який погойдується у хвилях. Це заворожувало погляд і пробуджувало творчу уяву. Так і народилася ця картина.

Мисткиня розповіла, що більшість своїх робіт написала під впливом різноманітних подорожей, оскільки свого часу дуже багато мандрувала. Й щоразу, повернувшись додому, брала до рук пензля та виливала враження на полотні.

Хоча Людмила й не отримала професійної художньої освіти, якщо не рахувати художню школу, запевняє, що почувається так, ніби й народилась із любов’ю до фарби. Саме колористика для неї має надзвичайне значення. Каже, що кожна картина починається з підбору фарби під настрій, а вже по тому народжується й образ.

— Років із 15 тому я зрозуміла, що коли витискаю фарбу на палітру та беру пензля в руку, то отримую неймовірну насолоду, адже так розпочинається подорож у країну фантазій моєї підсвідомості, — ділиться Людмила. — Про техніку я не задумуюсь, малюю так, як відчуваю, і залежно від стану душі та настрою. Як людина творча дуже не люблю різних рамок, правил і канонів, мені подобається вільний творчий політ.

До слова, захоплення малюванням у Людмили пов’язане з цікавою історією кохання та ревнощів.

— Почалось усе дуже романтично. Якось я закохалась в одного хлопця, проте він також подобався й моїй подрузі. Вона йому на день народження намалювала картину на склі, тож я вирішила, що можу не гірше, і теж узялася за фарби. З цього часу й почала малювати, — з посмішкою пригадує співрозмовниця.

Згодом захоплення переросло в справжню пристрасть — до фарби та полотна. Людмила почала навчатись та удосконалюватись у цій справі. За її словами, великий результат у розвиток її майстерності принесли живе спілкування й уроки у художника-іконописця. Саме від нього мисткиня перейняла необхідні техніки та прийоми. Але, хоч як дивно, сама Людмила в іконопис не подалась. Її зупинила велика кількість правил у цій справі.