В Горохові на аукціон виставили пам’ятник Шевченку

Незвичайний лот виставлено на продаж на сайті описаного та конфіскованого майна. А саме — пам’ятник-погруддя Т. Г. Шевченка, що встановлений біля адміністративного приміщення у Горохові. Чому скульптуру виставили на торги і хто це зробив, з’ясовували «Відомості».

Лот «Погруддя пам’ятника Т. Г. Шевченка» на аукціон виставляли протягом 2013 року тричі. Вперше — за ціною у 369 тисяч 885 гривень у липні. Востаннє — за 184 тисячі 942 гривні у листопаді. Покупця, щоправда, не знайшлося. Навіщо місто продає пам’ятник, спорудження якого так довго домагалися місцеві чиновники? Про це запитали у Горохівського міського голови Віктора Годика.

— Історія тягнеться ще з 2004 року. Коли мене обрали у 2010-му міським головою, вже було рішення суду про те, щоб виплатити автору цього пам’ятника Василю Рижуку авторську винагороду в сумі 309 тисяч гривень. Це при загальній вартості об’єкта в 541,5 тисячі. Було відкрите відповідне виконавче провадження. Ці гроші мали б бути закладені у бюджеті. Я неодноразово виносив це питання на сесію міської ради та пропонував вирішити його фінансово. Депутати категорично відмовилися виділяти кошти для погашення цієї заборгованості. Одноосібно я це питання вирішити не можу. Тим часом виконавча служба почала виконувати рішення судів і описала майно міської ради. У нас на балансі стояло два автомобілі, один із них підвозив продукти у дитячий садочок, у моєму кабінеті був факс. Усе це віддали на погашення боргів перед скульптором. Хочу пояснити, що авторська винагорода — це оплата безпосередньо самої праці митця. Сюди не входять кошти на придбання матеріалів, будівельні роботи й інше. Люди, які були депутатами у попередніх каденціях, говорили мені, що коли приймали рішення про замовлення пам’ятника, то ніяк не розраховували, що доведеться платити стільки грошей. У бюджеті Горохова їх не так багато, щоб розкидатися. Більше того, йшлося про те, що всі фінансові витрати на себе візьме тодішній народний депутат по нашому виборчому округу Сергій Бондарчук. А вийшло так, що понад 300 тисяч гривень маємо заплатити з міського бюджету. Ми зверталися неодноразово і в район, і в область, щоб вони передбачили у своїх кошторисах певні гроші. Свого часу пану Василю комісія облради пропонувала компроміс: виділити з обласного бюджету 30–50 тисяч гривень і закрити питання, підписати мирову угоду з міською радою. Він на це не погодився.

Горохівський міський голова зазначив, що влада міста вирішила замість цінних для громади речей, як ото автомобілі, віддати авторові його витвір — пам’ятник Шевченку. Але все виявилося не так просто.

— Щоб віддати пам’ятник, він мав би стояти у нас на балансі. А як з’ясувалося, він був встановлений без прийняття його в експлуатацію, без узяття на баланс. Він просто був обнародуваний. Міська рада навіть земельну ділянку не виділяла. Тобто на цей пам’ятник не було ніяких офіційних документів. Ми взяли на баланс у 2012 році, щоб він став власністю міста. Виконавча служба описала його, оцінила та виставила на продаж. Охочих купити не знайшлося. Згідно з законом, автор тепер може забрати свій витвір, — зазначив Віктор Годик.

Та чи погоджується на такий розвиток подій скульптор Василь Рижук? «Відомості» запитали про це безпосередньо у нього.

— Не для того я робив пам’ятник Шевченку, щоб замість нього на майдані в Горохові діра зіяла. На мою думку, вони взагалі не мали права його виставляти на продаж. Адже авторське право на мистецький твір у нашій країні ще ніхто не відміняв. Що ж до авторської винагороди, то це звичайна практика. Кожна праця повинна бути оплачена. Моя правота закріплена відповідним судовим рішенням. Свою роботу виконав добросовісно. Більше 45 творчих робіт було розроблено різними авторами. Однак утілення в життя здобув саме мій проект. Щодо суми авторської винагороди, то вона була визначена тимчасовою експертною комісією і зазначена у зведеному кошторисному розрахунку вартості будівництва. Документ цей був розроблений на замовлення Горохівської міської ради. До речі, депутати міськради у 2004 році визнали моє право на отримання такої винагороди відповідно до проектної документації. Гроші пообіцяли закласти при формуванні бюджетів різних рівнів у 2005-му. Всі ці документи підписані тодішнім міським головою Валерієм Собуцьким. Уже 2014 рік. Переді мною боргують ще 250 тисяч гривень. Плюс 82 тисячі інфляційних витрат. У травні цього року мине 10 літ відтоді, як зроблений мною Шевченко прикрашає Горохів. За цей час, якби кожного місяця мені виплачували по тисячі гривень, то вже виплатили б 100 тисяч. А якби по дві тисячі, то всі двісті. Просто треба мати бажання виконати свої зобов’язання і заплатити за роботу. Тим паче, що гроші в бюджеті все ж є. От минулого року на День міста було відкрито фонтан. Я прочитав у ЗМІ, що міський голова Віктор Годик на його відкритті сказав, що він обійшовся у 150 тисяч гривень. Гроші були виділені з бюджету розвитку. Особливо наголосив, що жодної копійки не затрачено спонсорських коштів.

На фото: Скульптор Василь Рижук за роботою

Пан Василь акцентує, що договір на створення пам’ятника підписував із Горохівською міською радою. З колишнім нардепом Сергієм Бондарчуком у нього не укладено жодної письмової угоди. Він допомагав коштами на витратні матеріали.

Проаналізувавши пресу тодішнього часу, «Відомості» дійшли висновку, що на встановленні пам’ятника Тарасові Шевченку в Горохові сповна пропіарився саме екс-нардеп Сергій Бондарчук. Адже скульптуру подавали як його, Бондарчука, особистий подарунок місту. Так що ж це за дарунок, за який місто ще досі розплачується?

І ще хотілося б звернути увагу на один нюанс. Авторська винагорода скульптору дійсно була зазначена у зведеному кошторисному розрахунку вартості будівництва. Тільки от затверджений цей розрахунок був 5 травня 2004 року. А пам’ятник Тарасові Шевченку обнародуваний уже 19 травня 2004-го. Таким чином, депутати міськради, затверджуючи документи, поняття не мали, у яку суму місту може стати пам’ятник. Адже у попередній калькуляції сума авторської винагороди не вказувалась. Повний правовий нігілізм. Порушення всіх мислимих законів ринку. Перш ніж щось замовляти, потрібно знати ціну об’єкта. Це по-перше. По-друге, перш ніж щось робити, потрібно мати гарантії, що тобі оплатять твою працю. А це забезпечується шляхом підписання договору з обумовленням точної суми. Такого не було. Бо повну вартість роботи визначали тоді, коли пам’ятник уже був зроблений. У результаті, коли країна готується масштабно відзначити 200 років із дня народження Тараса Шевченка, пам’ятник Великому Кобзареві в Горохові виставляють на продаж. Можливо, сторонам усе ж варто подумати про шляхи примирення, а не конфронтації?