Новий рік зустріли на вершині гори

Комусь подобається зустрічати Новий рік за родинним столом і дивитися святкові шоу-програми по телевізору. Хтось любить і має можливість пошикувати в дорогих готелях чи котеджах за кордоном або в Україні. А є люди, які просто не можуть жити спокійно і постійно шукають якісь шалені варіанти святкування. Один із таких — відзначити Новий рік на висоті понад 2000 метрів, і не у теплій колибі, а на відкритому просторі, милуючись сяйвом зимового неба. Саме так стрічала 2013-й лучанка Оля Павлюк разом зі своєю туристською компанією.

— Хотілося відсвяткувати Новий рік незвично. Обмізкувала безліч ідей, і промайнула думка: було б добре опинитись якнайближче до неба та побачити, як сходить сонце нового 2013-го року, з однієї з найвищих вершин України, — ділиться Оля.

Дівчина розповідає, що знайти однодумців було неважко: кілька її друзів-туристів також довгий час виношували цю ідею. Тож, маючи спільну пристрасть до гір і жагу пригод, вирішили втілити, здавалось би, шалений задум. Пунктом призначення обрали гору Піп Іван Чорногірський заввишки 2021 м.

Компанія назбиралася швидко, причому разом зустрічати Новий рік на вершині вирішили туристи з багатьох куточків України та навіть із Білорусі. Але це не все: Оля вирішила прихопити з собою ще й свого чотирилапого друга — собаку породи хаскі на кличку Окамі.

— Багато з ким із нашої компанії перше знайомство відбулося безпосередньо перед підйомом на гору. Та було відчуття, що ми знаємо один одного вже багато-багато років. Спільне вогнище, казан із гарячим чаєм і любов до гір зблизили нас усіх.

Підніматися почали з самісінького ранку в переддень Нового року.

— Нам пощастило з погодою: хоч і був сильний мороз і вітер, небо було практично безхмарне та світило сонце. А це дуже важливо в горах, особливо взимку, — розповідає туристка. — Під ногами була льодяна кірка, це, звісно, трохи ускладнювало підйом. Але в групі всі — бувалі туристи, з хорошим спорядженням, підготовлені до зимових сходжень на вершини, тому як таких проблем не було. Хіба моя чотиримісячна Окамі, для якої це була перша гірська вилазка, трохи додавала нам складнощів.

Гору Піп Іван вибрали не випадково. На цій вершині розміщена покинута обсерваторія, стіни якої послужили відчайдушним туристам щитом від холодного вітру та непогоди.

— Щоб розкласти намети, ми обрали кілька великих кімнат обсерваторії. Вітер був настільки сильним, що довелося вирубувати льодові брили й замуровувати ними вікна та двері. Вночі він став ще дужчим, плюс високогірний мороз, тож перебувати на вулиці було неможливо: одяг вмить вкривався крижаною кіркою, — пригадує Оля. — Всередині було дещо тепліше, ми навіть намагалися трохи поспати після виснажливого дня походу. Та одразу заснути було просто нереально, холод пронизував наскрізь, і минуло чимало часу, доки адаптувались до температури і врешті зігрілись.

Який же Новий рік без ялинки? Правильно — ніякого. Тож у ніч із 31 грудня на 1 січня вона з’явилась і на Попові Івані. Щоправда, туристи природу люблять, тож рубати і тягти на гору живе деревце не стали, а зробили «ялинку» з того, що було. Будували новорічну красуню з льоду та снігу, так як інших варіантів не було. Прикрасили теж усім, що під руку потрапило. Тож замість блискучих кульок на «ялинку» повісили карабіни, ковбасу, цукерки, мандарини, бенгальські вогники і навіть гірлянду.

— За кілька хвилин до дванадцятої всі обступили нашу диво-ялинку й очікували свята, курантів у нас не було, тож уголос відраховували секунди до початку Нового року. Це були неземні відчуття, — ділиться Оля. — Тоді кожен із нас, мабуть, почувався ледь не найщасливішим на світі. Ми насолоджувалися чистим повітрям, зоряним небом, сотнями феєрверків, що один за одним спалахували внизу, засніженими горами, які були наче на долоні, ще й казково підсвічені світлом повного місяця.

Оля переконана, що це лише початок гарної традиції святкування Нового року вище неба. Каже, що в планах — щороку підніматись усе вище та вище.