У Ковелі безкоштовно годують бомжів

Щосуботи на майдані біля автостанції міста Ковеля можна спостерігати незвичайну картину: понад два десятки людей приходять до стола з казаном і отримують тарілку гарячого борщу.

Роздає його благодійний фонд «Допоможи ближньому». Вже три роки діє він у Ковелі. Й три роки члени фонду збирають гроші, щоб годувати безхатьків.

— Спочатку до нас ставилися насторожено. Напевно, думали, що то за одні, які гроші для бомжів збирають, — розповіла «Відомостям» президент фонду Руслана Яблонська. — Тепер нас у місті вже знають. Ми кожної суботи на цьому майдані роздаємо безплатні обіди, одяг, взуття. У той же час паралельно збираємо гроші. Ковельчани жертвують хто гривню, хто п’ять, а хто і 50. За годину-другу завжди назбируємо понад 100 гривень. Люди приносять також непотрібний їм одяг, взуття. Ми все роздаємо прямо тут, на місці. Бо окремого приміщення для зберігання речей не маємо. Хочемо просити міську раду виділити нам якусь кімнатку. А то взимку дуже незручно роздавати просто неба людям їжу. А приходить до нас, буває, і до тридцяти чоловік.

Поки ми розмовляли з пані Русланою, до стола потроху сходилися чоловіки та жінки з характерною зовнішністю людей, яких життя не надто балує. Вони почали порпатись у коробках зі взуттям, шукаючи для себе підходящу обувачку. Дослухалися до нашої розмови. Коли ж кореспондент «Відомостей» запитала про їхнє життя, відповідали неохоче. Чоловік, на вигляд років 45, назвався Олегом. Сказав, що до Ковеля приїхав кілька років тому з Білорусі після трагічної смерті сім’ї. І хоча там у нього залишився будинок у селі, повертатися не збирається: в Україні знайшов нову подругу, з якою й долають труднощі життя.

— Зараз ще живемо на дачі у знайомого, — сказав Олег. — Але через декілька днів треба буде виїхати. Куди — не знаємо. Поки, напевно, на вулиці ночуватимемо.

До слова, пан Олег по можливості працює. Як повідала Руслана Яблонська, він допомагає майстрам дахи крити. Там і гроші якісь заробляє.

— Ми направляємо тих, хто хоче змінити своє життя, у реабілітаційний центр «Любов» у Львові, — каже співрозмовниця. — Тільки от Олег туди їхати не хоче, тому що жінки та чоловіки там мають жити окремо. А він не бажає розлучатися зі своєю подругою Наташею.

Пані Руслана розповіла, що у такому центрі люди можуть жити роками. Адже це, по суті, звичайна сільська господа. Колишні бомжі мають дах над головою, обробляють город, тримають худобу. Було би бажання щось змінити у своєму житті й працювати, а у фонді «Допоможи ближньому» готові протягнути руку.

— Ми не тільки даємо їм їжу, а й проводимо бесіди на певні теми, — продовжує Руслана Яблонська. — Людину можна вимити, вичистити, нагодувати. Але коли вона не має правильних цінностей, знову зривається. Тому головне наше завдання — дати таким людям надію на інше життя, допомогти знайти точку опори у ньому. На наше глибоке переконання, це віра у Господа.

До стола з нехитрим харчем підійшла старенька бабуся. Вона зовсім не була схожа на людину, яка не має даху над головою. Поки пані Руслана наливала їй у принесені банки борщ, ми встигли поспілкуватися з Оленою Федорівною.

— Мені вже 83 роки. Й у такі літа змушена доглядати за чоловіком-інвалідом і дочкою. Вона хвора на ДЦП. Останніх два роки зовсім злягла. Важко жити.

Ми запитали, чи допомагають їхній родині соціальні служби.

— Приходила одна жінка, зараз перестала. Сказали, іншу пришлють. Якщо чесно, на їхню поміч не дуже розраховую. Що вони поможуть?

Тим часом пані Руслана розказала, що фонд опікується не лише малозабезпеченими, а й дітьми-сиротами, ветеранами, інвалідами.

Зокрема, у супермаркетах Ковеля декілька років проходить акція «Зроби додаткову покупку». Її суть у тому, що людей, які щось купують для себе, просять по можливості придбати якийсь товар і для тих, хто цього потребує.

— Напередодні 1 вересня ми роздали 50 пакетів зі шкільним приладдям дітям-сиротам, також від нас отримали продуктові набори ветерани і вдови, — каже Руслана Яблонська. — У всіх своїх благодійних акціях співпрацюємо з громадськими організаціями — МГО «Молодіжний центр Ковель» і жіночим об’єднанням «Найщасливіша».

За словами пані Руслани, їхня найзаповітніша мрія — придбати якийсь будиночок у селі недалеко від Ковеля. Щоб мати можливість дати притулок ковельським безхатькам.

До речі, перспектива мати дах над головою напередодні морозів реально з’явилася у безхатченків Луцька. Виконком міської ради надав в оренду благодійному фонду «Переображення» приміщення, що пустує, для облаштування притулку для людей, котрі не мають постійного місця проживання. Орендна плата буде символічною — 1 гривня у рік. У фонді зобов’язуються зробити там ремонт своїм коштом. А у питаннях надання медичної і соціальної допомоги тут співпрацюватимуть із департаментом соціальної політики міськради.

На фото: Олена Федорівна частенько приходить і бере для своєї родини обід