Підозрілий кооператив розпоряджається державним гуртожитком

Реконструкція відомчого гуртожитку Міністерства освіти і науки, який знаходиться у Луцьку по вулиці Бенделіані, 3, триває майже 10 років. Коли туди поселяться люди — невідомо, бо виник конфлікт: користувачем гуртожитку є ВПУ №9, власником — МОН, розпоряджається ним кооператив «Віра плюс».  Про «безкінечну історію» дізналася, коли в холі обласної держадміністрації звернула увагу на кількох людей із плакатами. Виявилося, мирний протест 10 днів проводять дві сім'ї вчителів Вищого професійного училища №9 — Павловичі і Пасюти. З маленькими дітками, навіть у колясках, вони вимагають правди у чиновників. «Житлово-будівельний кооператив «Віра» фактично привласнив собі частину державного гуртожитку! — обурюється Ігор Павлович. — А люди там і квартири мають, і власні будинки зводять! В однієї чоловік — депутат облради, юрист, в іншої — начальник у міліції. Як з такими змагатися? От і футболять нас звідусіль: із обласного управління освіти, з прокуратури, з суду. Зустрів губернатора Миколу Романюка, він пообіцяв за два дні розв'язати цей «квартирний клубок», але грянула епідемія, і всі питання, що не стосуються грипу, стали не на часі».

Цей учнівський гуртожиток на початку 2000-х фактично розвалювався. Його офіційно визнали аварійним, тому МОН видало дозвіл на перепланування частини гуртожитку під квартири для поліпшення житлових умов працівників училища. У 2002 році почалося переобладнання 48 майбутніх квартир. Правда, договори дольової участі у реконструкції тодішній директор ВПУ Галина Хомік уклала з 30 інвесторами, які зовсім не мали стосунку до училища. За їхні гроші було укріплено фундамент будинку, стягнуто по всій висоті (9 поверхів) металевими конструкціями, встановлено каркаси майбутніх балконів, об'єднано кімнати, санвузли, кухні у повноцінні квартири.

Та, зметикувавши, що гуртожиток можна довести до ладу, а квартири у ньому обійдуться у кілька разів дешевше, ніж на ринку нерухомості, окремі працівники училища (весь колектив — 150 чоловік) створили обслуговуючий кооператив «Віра». Мета цього об'єднання — завершити ремонт будівлі і розділити квартири між 48 своїми членами. Карти в руки їм дав директор ВПУ Овсянніков, який своїм наказом від 30.08.2006 №182 делегував повноваження з управління гуртожитком кооперативу. Попередні інвестори опинилися за бортом, почалися судові процеси. Але договори з ними суди всіх інстанцій визнали недійсними: мовляв, училище не могло їх укладати, бо є лише розпорядником, а не власником майна.

Отже, шлях перед кооперативом вільний. Але тут збунтувалися двоє «своїх» — багатодітні родини Павловичів і Пасют. Вони зрозуміли, що і ЖБК «Віра» не має повноважень заправляти у гуртожитку, тому, вклавши гроші, не гарантовано отримаєш квартиру. Зараз вони мешкають в одній кімнатці площею 16 квадратів в учнівській частину гуртожитку, куди їх відселили з початком реконструкції.

— Коли шукали інвесторів, бо гуртожиток фактично розвалювався, всіх працівників училища було повідомлено, — розповідає Ігор Павлович. — Але на той час ніхто не мав можливості вкладати гроші в реконструкцію. А в 2006 році було створено ЖБК «Віра», який захотів прибрати всі квартири собі. У серпні 2007 року ми написали заяви на вихід із цієї спілки, звернулися в обласне управління освіти і науки з проханням, аби з нами уклали угоди дольової участі: щоб ми сплачували гроші в касу училища, а не на рахунки підозрілого кооперативу, щоб по можливості самі виконували внутрішні роботи, а коли об’єкт буде здано в експлуатацію, зі 100% гарантією отримали квартири.

— Це держмайно, тому передачу повноважень треба було погодити з власником, — пояснює Георгій Грушка, заступник начальника облуправління освіти. — Цього не відбулося, тож начальник управління Михайло Попович зобов'язав директора відмінити свій 182-й наказ. Директор проігнорував це розпорядження. Та начальник управління не міг відмінити наказ директора, бо він стосувався майна, а не навчального процесу (нонсенс — директор училища має більше повноважень, ніж начальник управління освіти!).  Крім того, наказ директора училища, згідно з яким кооператив отримав право розпоряджатися гуртожитком, порушує діюче законодавство. Такий висновок зробила і Тимчасова слідча комісія Верховної Ради (лист від 24.10.2008).

За словами Ігоря Павловича, ЖБК просто відгородив решту колективу від робіт у гуртожитку, ще й найняли приватну охорону.

— Весною цього року зайшла мова про надання частині гуртожитку статусу житлового будинку, який треба передати у міську комунальну власність, — продовжує Ігор Павлович. — Спочатку у МОН не хотіли проводити передачу, поки нема акту прийняття в експлуатацію, та згодом уже були готові віддати у комунвласність і без завершення ремонту.

— Так, для цього є лист Шиби до міністра Вакарчука, лист начальника обласного управління, який підтримує передачу, — зауважує Георгій Грушка. — Ще за процедурою потрібна згода навчального закладу, який є суб'єктом передачі майна. Її нема. Причина — рішення трудового колективу.

— Чому кооператив не хоче передачі в комунальну власність міста? — розмірковує Ігор Павлович. — Бо в такому випадку люди, які житлом забезпечені, залишаться ні з чим.

— Претендувати на квартири — ще не значить отримати їх, — наголошує Георгій Грушка. — Коли реконструкцію гуртожитку буде завершено, директор училища звернеться в Міністерство, щоб змінити статус будинку на житловий. Далі комісія у складі представників училища, профкому, міськради проведе розподіл. І я не знаю, чи будуть надані квартири тим, хто сьогодні знаходиться в кооперативі, чи тим, хто справді потребує житла, і поверне гроші нинішнім вкладникам.

Але тут випливає один законодавчий нюанс, який у вирішальний момент може зіграти на користь кооперативників. 4 червня 2009 року Президент вніс зміни до Закону України «Про кооперацію» щодо набуття членами кооперативу права власності: «у разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі член житлово-будівельного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна». Поки члени сумнівного ЖБК «Віра» не викупили безповоротно квартири у державному гуртожитку, родини Павловичів і Пасют чинять спротив. Чи не остання надія — прийом у першого заступника міністра освіти, бо місцева влада від них відмахнулася.