Колишній колгосп у Топільному не розвалився, і тепер селяни мають роботу

Село Топільне — одне з найкращих у Рожищенському районі. Тут достатньо розвинута інфраструктура і люди живуть заможно — це видно, тільки-но потрапляєш у село: красиві великі будинки, паркани, доглянуті подвір’я. Адже ще за радянських часів на території діяв колгосп ім. Ватутіна — одне з найбільших і найперспективніших господарств області. Зі слів мешканців, ті, хто працював у колгоспі, отримували дуже високі зарплати. Пам’ятають, бувало, в кінці року видавали так звану «тринадцяту», яка дорівнювала річному заробітку. І якщо інші колгоспи давно перестали існувати, майно їх розпайоване і роздане, то господарство у Топільному збережене. Правда, тепер це сільськогосподарський виробничий кооператив, де роботу мають понад 120 селян.

— Не потрібно про нас писати, не маємо чим похвалитися, показники у нас низькі, — скромно зауважує голова кооперативу ім. Ватутіна Леонід Бардабуш.

— Але ж мешканці вас хвалять як керівника, бо все ж таки не розвалили, а зберегли господарство й люди роботу мають, — переконуємо на розмову.

— У нас 1600 голів ВРХ, 300 свиней і всього-на-всього 1200 га сільськогосподарських угідь, — розповідає Леонід Леонідович. — Щільність поголів’я становить 114 голів ВРХ на 100 га — це, мабуть, одні з найбільших показників не тільки по Волині, а й по Україні. Звичайно, при сьогоднішній ціні на м’ясо, коли бик коштує 12,50 грн/кг, невигідно тримати худобу, але для того, щоб була органіка, підвищувалася родючість ґрунтів, люди мали зайнятість, а це підвожчики, сторожі, телятниці, ми й займаємося тваринництвом.

— А ціна на молоко вас задовольняє? — запитуємо.

— Ми здаємо на «Дубномолоко» по 4,10 грн за літр — для нас це нормально, — продовжує голова. — Однак молока небагато, оскільки, на жаль, продуктивність поголів’я низька.

Коли приїхали у господарство, на полі якраз йшов збір картоплі. Цього року вона тут вродила добре — по 250 ц із гектара. Голова планує, що вдасться частину її продати і виручити до мільйона гривень. Також великі сподівання на сою (її посадили на 140 га): врожайність непогана, а значить, буде прибуток. Загалом, каже Леонід Леонідович, сільгоспугіддя займають кормові культури у зв’язку з тим, що господарство утримує велике поголів’я худоби.

— 200 га — під кукурудзою, 500 га — під зерновими, з яких процентів 70% іде на корм для худоби, решта — як оплата за людські паї (чотири центнери за пай), на насіння, ще частина — на продаж, — продовжує керівник господарства. — Цукрового буряку минулого року мали 80 гектарів, а цього вирішили не садити, бо його собівартість виходить сім гривень, а здавали по 4,50. Хоча вигода була в тому, що жом, мелясу отримували. Але з нами ще за минулий рік повністю Гнідавський завод не розрахувався.

Поцікавились у Леоніда Леонідовича, чи користується він якимись державними програмами з підтримки сільгоспвиробників, наприклад, зі здешевлення кредитів чи компенсації відсоткових ставок тощо. Виявилося, що ні, бо, за словами керівника господарства, вклинитися у них важко, до того ж звикли обходитися власними силами й коштами, а «залазити» у кредити, вважають, ризиковано. Через це й не вдається придбати нову техніку, тому вдовольняються тим, що лишилося ще від часів колгоспу, а якщо купують, то «беушну». Дотацій ні за здану худобу, ні за вирощену, як раніше, також не отримують.

Однак, як би важко не було, у кооперативі сплачують всі податки, а це більше мільйона гривень у рік, працівники вчасно отримують зарплатню. Її середній розмір — 1600 грн. Та кращі механізатори, які постійно зайняті на зернозбиральних, силосозбиральних комбайнах, мають більше — за рік їм виходить по 35–40 тисяч.

— У середньому в кооперативі трудиться 120 осіб, — каже голова, — але вирощуємо кормовий буряк, який потребує багато ручної праці, тому залучаємо додатково на сезон чоловік двадцять і на картоплю також — чоловік 50. Зараз працює бригада з Любешівського і Маневицького районів. У нас вони живуть, харчуємо їх.

— А свої не хочуть підзаробити, коли сезон?

— Не дуже: або у себе в господарстві зайняті, або просто ліньки, хоч можна за день 70–80 грн мати, — розповідає Леонід Леонідович. — Хоча приїжджі в основному беруть платню не грошима, а продукцією: чи зерном, чи цукром.

Як і годиться, на свята, скажімо, 8 Березня, День працівника сільського господарства, керівництво кооперативу, щоб уважити своїх працівників, видає матеріальну допомогу. Також на День Перемоги — ветеранам і вдовам, які проживають у селі. Крім цього, кооператив своїм транспортом довозить дітей із навколишніх сіл до школи.

У найближчому майбутньому Леонід Леонідович хоче всю роботу зосередити на тому, щоб підвищити продуктивність тваринництва.

— Для цього потрібно покращувати племінну справу, — каже. — Вже закупили два бички молочної породи, сперму отримуємо якісну, німецьку. Також працюємо для збільшення врожайності сільськогосподарських культур. Ще, звичайно, потрібна техніка нова, яка б була менш затратною.

Незважаючи на всі труднощі й на те, що підтримки ніде чекати, кооператив розвивається. На наступний рік уже закупили мінеральне добриво, насіння на сортооновлення, триває сівба озимих культур.