Маючи власне помешкання, лучанка змушена винаймати житло

Фактично будучи власницею квартири у Луцьку, волинянка Карина Мариневич вимушена наймати помешкання. Чиновники міської ради, які ще наприкінці 90-х вилучили в її родини житло, дотепер не можуть знайти способу повернути його. При цьому обіцянками та відписками надати квартиру найближчим часом сироту годують іще з 2005 року.

До 1997 року Карина разом із мамою жила в однокімнатній квартирі на Щусєва в Луцьку, яку жінка отримала, працюючи на заводі. Але в 1997-му матір Карини померла, опікунство над дівчинкою оформив дід, забравши онуку в Любомль.

— Дідусь домовився з тодішнім міським головою та міською радою, що квартиру забирають у житловий фонд, оскільки моя сім’я не могла її утримувати, а після досягнення мною повноліття помешкання обіцяли повернути. Тоді ж нам видали гарантійний лист від 10.04.1998, згідно з яким міськрада зобов’язувалася після досягнення мною 18-річчя віддати мені мою квартиру або надати рівноцінну відібраній, — розповідає Карина.

За словами дівчини, коли вона ще навчалась у школі, дідусь звертався з приводу квартирного питання до міської ради Луцька, тоді його запевнили, що помешкання внучці повернуть.

А вже з 2005 року сирота почала самостійно намагатися повернути власне житло. Неодноразові звернення до міських владців завершувались лише пустими обіцянками.

— Щоразу Карина отримувала звичайнісінькі чиновницькі відписки. Так, виконком міської ради 5 листопада 2005 року, 8 серпня 2006 року, 19 січня 2007 року, 5 листопада 2007 року повідомляв, що це питання буде вирішене найближчим часом, — каже депутат Андрій Мельник, який нещодавно порушив цю проблему на сесії обласної ради.

Час ішов, а квартиру повертати ніхто не збирався. Дівчина навчалась в університеті й мешкала в гуртожитку. Можливо, тому й влада вирішила, що виконувати свої зобов’язання ще не час. Так, за словами начальника служби у справах дітей Луцькради Федора Шульгана, доки дівчина жила в гуртожитку, питання повернення власної квартири для Карини було не надто актуальним.

— Їй пропонували помешкання, поки вона навчалась у вузі. Можливо, воно було й не дуже придатне для проживання, але їй на той момент було де жити, тож питання не стояло так гостро, — каже Федір Пилипович.

І справді, за словами Карини, чотири роки тому міська рада запропонувала їй квартиру в одному з віддалених мікрорайонів Луцька.

— Це була квартира на цокольному поверсі п’ятиповерхівки. Вікна там були на рівні з землею, труб і сантехніки взагалі не було, не кажучи вже про ремонт. Як я мала там жити? Не знаю. Тому й відмовилася від такої пропозиції, — зазначає дівчина.

Зауважмо, на той час уже минуло близько двох років, як умови гарантійного листа мали б виконати, але за цей період для сироти змогли знайти лише таке житло, та й то ворушитись почали лише після відвідин міськради тіткою Карини.

Ще раз дівчині запропонували квартиру торік після того, як вона написала листа голові Волинської ОДА.

— Мені запропонували квартиру в будинку на Кривому Валу, 1. Сама будівля — в аварійному стані, вся в тріщинах. Умови тут були не кращі, ніж попереднього разу: опалення пічне, постачання гарячої води відсутнє, помешкання потребувало серйозного ремонту. Я вже з розпачу мало не згодилась на цей варіант, хоча не уявляю, що б робила в тій квартирі. Але друзі порадили все ж відмовитися, зважаючи на стан самого будинку, — ділиться Карина.

— У гарантійному листі зазначено, що квартира має бути рівноцінна тій, яку вони забрали, — резюмує Андрій Мельник. — А що дали? Я дивився це помешкання. Певно, безпритульні ліпше живуть. Квартира ж, яку мала мама дівчини, була з усіма комунікаціями.

Врешті сироті набридло свавілля міської влади і вона вирішила шукати правди в суді. В березні цього року Карина Мариневич звернулась до міськрайонного суду міста Луцька з адміністративним позовом до виконавчого комітету Луцької міської ради. Суд постановив позов задовольнити, визнати протиправними дії виконкому міськради щодо невиконання умов гарантійного листа від 10.04.1998 року та ненадання Мариневич Карині Русланівні квартири, що рівноцінна кв. №509 на вулиці Щусєва. Постанова суду зобов’язувала виконком Луцькради виконати умови гарантійного листа.

Хоч постанова набрала сили 19 квітня 2013 року, це не особливо розворушило чиновників. Згодом був і виконавчий лист, згідно з яким до 10 червня виконавчий комітет міськради зобов’язували у добровільному порядку виконати умови гарантійного листа, але цього не сталось. Більше того, наприкінці травня від міської ради Карина отримала повідомлення, в якому виконавчий комітет просив утриматись від примусового виконання постанови суду, так як розглядається питання виділення відповідних коштів для придбання квартири.

— На цей лист я ніяк не відповідала, бо, як на мене, це чергове затягування часу, — зауважує Карина.

Й справді, в чиновників було вдосталь часу, щоб повернути сироті квартиру. Нині Карині 24, тож влада мала цілих шість років для того, щоб знайти можливість виконати свої зобов’язання.

— Я думаю, питання буде вирішене. Сьогодні є рішення суду, його визнають, і Луцька міська рада має виконувати. Хоч на  гарантійному листі  і значиться прізвище попередника нинішнього міського голови, — каже Федір Шульган, — міська рада від своїх зобов’язань не відмовляється, але зрозумійте, що придбати квартиру зараз не так просто, якби були вільні, то б уже дали.

Міський голова Микола Романюк теж обіцяє, що питання вирішать найближчим часом. Хоча конкретного варіанта можливого розв’язання проблеми на сьогодні ще немає.

Тим часом депутат обласної ради Андрій Мельник звернувся до прокурора Волинської області Андрія Параки з проханням вжити заходів прокурорського реагування та зобов’язати виконком Луцькради виконати умови гарантійного листа щодо повернення квартири. Андрій Андрійович зазначає, що в разі потреби буде звертатись і до Генеральної Прокуратури, щоб міська рада таки знайшла можливість повернути дівчині її житло.