Щоб отримати допомогу, хворому треба подолати і відстань, і час

Згідно з Законом України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини до 2011 року», посаду сімейного лікаря в Україні може обіймати лікар, який пройшов підготовку в інтернатурі за спеціальністю «Загальна практика — сімейна медицина», або лікарі, які працювали дільничними терапевтами чи педіатрами, пройшли перепідготовку й отримали сертифікат за спеціальністю «Загальна практика — сімейна медицина».

У Луцьку практично всі терапевти вже «перенавчились» і працюють як сімейні лікарі. В ідеалі такий спеціаліст має обслуговувати як дорослих, так і дітей. Навантаження, згідно з нормативними документами, повинне становити 1500 населення у місті й 1200 — на селі. Що ж маємо на практиці?

А на практиці здебільшого сімейні лікарі — колишні терапевти — «закріплені» за дорослими, а дітей батьки в основному віддають під нагляд кваліфікованим педіатрам.

То як у реальності виглядає прийом у сімейного лікаря?

До редакції звернулася 60-річна лучанка, яка мешкає в одному з віддалених мікрорайонів. Жінка просила не називати її прізвище, бо ж «на районі» переважно всі знають одне одного, а їй частенько доводиться звертатися по медичну допомогу. Так от, нещодавно вона навідалася до свого сімейного лікаря з гострими болями у попереку.

Перенавчений терапевт оглянула її і сказала, що потрібна консультація невропатолога. А цей спеціаліст приймає в іншому кінці міста.

— В реєстратурі мене попередили, що невропатолог приймає лише за талонами і за попереднім записом, — розповіла пані Надія. — Але «скрутило» мене у п’ятницю, і я вирішила їхати напередодні вихідних. Описати, скільки мук натерпілася, поки з одного кінця міста дісталася в інший громадським транспортом, словами неможливо. Коли приїхала, в реєстратурі сказали, що на сьогоднішнє число талони закінчилися. До невропатолога запис проводять десь на тиждень наперед. Зважаючи на свій критичний стан, вирішила попроситися. Лікар прийняла, оглянула, виписала рекомендації. Кажуть, що мені пощастило, а то могла й відправити. Постає запитання: навіщо мені біля дому амбулаторія, коли там лікар мені може лише направлення виписати? Сусідка до кардіолога постійно ходить через нашого сімейного. По суті, ми маємо біля дому лікаря, який дає рекомендації з лікування лише ГРВІ. Якщо людині болить живіт, то вона направляє у поліклініку до гастроентеролога, якщо нирки — виписує направлення до уролога. Все залишилося так, як було раніше. Не розумію, у чому суть змін.

— Сімейний лікар має надавати допомогу в 80% випадків, — розтлумачив суть нововведень начальник обласного управління охорони здоров’я Ігор Ващенюк. — Наведений вами приклад є класичним прикладом радянської системи охорони здоров’я за Семашком. Я сам працював терапевтом, і мені, як лікарю, було соромно людину з ангіною направляти до ЛОРа чи з радикулітом — до невропатолога. Я вчився та знав, як лікувати ці хвороби. За це й отримував на горіхи на п’ятихвилинках. Мовляв, забираєш хліб у колег, не завантажуєш їх. У всьому світі на консультацію до вузького спеціаліста чекають місяцями. Звичайно, якщо у людини не гострий стан. Решту лікує сімейний лікар.

Ігор Ващенюк наголосив, що на Волині проблем із кадрами практично немає. Хоча сімейна медицина має запрацювати на повну потужність у 2020 році, вже сьогодні на рівні центральних районних лікарень лікарськими кадрами забезпечення йде на 90%, а на рівні сільських амбулаторій — до 80%.

— Цього року після інтернатури приступить до робити десять лікарів загальної практики — сімейної медицини. А до інтернатури на відповідну спеціальність вступили 36 молодих спеціалістів. Вони проходять її здебільшого на базах обласної клінічної та Луцької міської лікарень.

«Відомостям» вдалося поспілкуватися зі спеціалістом, який пройшов інтернатуру за спеціалізацією «Загальна практика — сімейна медицина».

— Для того щоб хірург став хірургом, у нього спеціалізація після інституту — три роки. І щоб уролог став урологом, теж спеціалізація триває три роки. А сімейним лікарям треба за два роки засвоїти до 15 спеціальностей. Адже сімейний лікар має бути різнобічно підготовлений не тільки з питань терапії, педіатрії, але й неврології, офтальмології, хірургії, психіатрії та інших розділів медицини. Як ви думаєте, ми можемо засвоїти цей обсяг знань і бути нормальними спеціалістами? — запитав молодий лікар. — Добре, якщо пощастить і у тій амбулаторії, куди направлять, буде хоча б мінімальний набір апаратури для обстеження, аналізів. А то з фонендоскопом і тонометром багато не напрацюєш. Тому й не дивно, що посилають людей до вузькопрофільних спеціалістів.

Як бачимо, самі лікарі у сімейну медицину не дуже вірять. Шкода тільки, що вголос цього не говорять. Якщо проблеми є, їх потрібно проговорювати. Хоча, на суб’єктивний погляд автора, кваліфікація лікаря залежить від його бажання бути лікарем, допомагати людям. Тішить, що цього року в медичні вузи подавали заяви молоді люди з дуже високими балами ЗНО — понад 700. Значить, учитися вони вміють і можуть.

Щодо устаткування, то Ігор Ващенюк розповів, що «сімейні» амбулаторії будуть ним забезпечені за рахунок грантових коштів, які мають надійти в область від Світового банку.

Коли це станеться, невідомо. Коли сімейним лікарям почнуть платити обіцяну вищу заробітну плату, щоб вони мали стимул до праці, також невідомо. Наразі в області діє 106 амбулаторій сімейної медицини. Потрібно відкрити ще 80. Здебільшого в сільських районах. Це і буде, за словами начальника управління охорони здоров’я, наближенням медицини до людей.