Учні опановуватимуть робітничий фах ще у школі

Люди старшого покоління, які відвідували школу за радянських часів, добре пам’ятають, що, крім загальних знань, вони отримували й робітничі спеціальності. Тобто ще на шкільній лаві їх навчали автомобільній справі, швейній, медичній і так далі. Сьогодні, на переконання директора Волинського обласного центру зайнятості Раїси Кучмук, потрібно відроджувати цю практику, відновлюючи навчально-виробничі комбінати при школах області. Особливо важливо, за її словами, щоб здобута учнями професія була потрібна роботодавцю конкретного міста чи району. Таким чином молодь уже зі школи буде готуватися до дорослого життя і заробітку. Це додасть відчуття захищеності й упевненості на майбутнє, навіть при оволодінні глибшими професійними знаннями у вищих навчальних закладах. Адже нині навантаження на одне вільне робоче місце на Волині — від 10 до 14 осіб.

— Сьогодні на Волині залишилося п’ять міжшкільних навчально-виробничих комбінатів (МНВК), — розповідає Раїса Євгенівна. — Знаю, що серед батьків і учнівства вони є популярними. Службі зайнятості набагато легше працевлаштувати дитину, яка прийшла після школи (а таких звертається від 600 до 800 осіб у рік) і має навики якоїсь професії, ніж ту, що володіє сухими академічними знаннями. Особливо гостро це питання, як на мене, стоїть перед школами-інтернатами, а їх в області є дев’ять, де виховується приблизно тисяча дітей. Після завершення навчання, реабілітації ми випускаємо їх на «дикий» ринок праці без досвіду, профільної освіти, крім того, у кожного є інвалідність. Назвіть мені роботодавця, який візьме такого працівника.

Раїса Євгенівна розповіла, що служба зайнятості разом із управлінням освіти, яке не заперечує ідеї міжшкільних комбінатів, уже працюють над її дослідженням. Зокрема, обговорення цієї теми розпочнеться на вересневій сесії обласної ради.

Як розповів начальник управління освіти і науки облдержадміністрації Олександр Хомич, минулого року в п’яти МНВК — Луцькому, Володимир-Волинському, Нововолинському, Камінь-Каширському та Ратнівському, які залишилися з понад десяти, що діяли за радянських часів, навчалося 2490 учнів, із яких 1228 склали іспити й отримали відповідну робітничу кваліфікацію. В основному це «оператор комп’ютерного набору», «перукар», «водій», «швачка».

— Перспектива міжшкільних навчально-виробничих комбінатів лежить у площині впровадження концепції профільного навчання, затвердженої на останньому засіданні колегії Міністерства освіти і науки, — розповідає Олександр Степанович. — І якщо такі профілі, як гуманітарний, математичний, інформаційний, можна впровадити у школі, бо для них не потрібно аж надто дорогої матеріальної бази, то для реалізації технологічного, на мою думку, найкраще підходить саме база МНВК. Якщо провести певні організаційні, ресурсні зміни в їхній роботі, то вони готові сьогодні повністю здійснювати підготовку дітей за технологічним профілем. Можна говорити, що є шкільні майстерні, але це зовсім не те. Якщо хочемо, щоб дитина, яка закінчила 11 клас, була конкурентна, щоб із цієї робітничої професії почала свою кар’єру, можливо, якийсь елементарний бізнес, необхідна серйозніша підготовка. Залишилося подумати, як звезти дітей із сільських шкіл у той навчальний комбінат, хоча практика існування Ратнівського МНВК дуже промовиста, бо у них шкільними автобусами здійснюється довезення учнів 10–11 класів із чималого Ратнівського району. Тому якась модель уже відпрацьована, і її треба розумно перенести в інші райони.

На переконання Олександра Хомича, відновлювати у кожному районі МНВК — справа марна та нереальна, тому він пропонує ще один шлях, яким є підготовка учнів за робітничими спеціальностями на базі професійно-технічних навчальних закладів. Хоча також потрібно розробити модель цієї співпраці.

— Можна відновити підготовку робітничих професій на базі якоїсь школи, проте це чи не найскладніший шлях, тому що треба створити матеріальні умови під ту професію, отримати ліцензію, — розмірковує Олександр Степанович. — Якби школи, у яких іще збереглися база та викладачі, поставили це за мету, то, думаю, і такий варіант був би прийнятний.

Також у цьому плані, за словами начальника управління, можлива співпраця з підприємствами, які готові брати на роботу місцевих випускників.

— Зацікавлений роботодавець може прийти зі своїми можливостями, якщо не фінансовими, то хоча б надати виробничі площі для практики, — каже Олександр Хомич.

Приклади такої співпраці на Волині також уже є.

Яке сьогодні матеріально-технічне забезпечення чинних МНВК і чи реально там готувати конкурентних майбутніх працівників, «Відомості» з’ясовували на базі Луцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату.

Як розповів директор закладу Павло Шейко, цього року тут навчатиметься приблизно 600 учнів з Луцька та Луцького району, яких сюди довозять шкільними автобусами, за десятьма спеціальностями допрофесійного і професійного рівнів.

Чим відрізняються ці рівні? Якщо допрофесійний, то відводиться чотири-п’ять годин на тиждень і після закінчення видають свідоцтво державного зразка про здобуття спеціалізації. Коли ж учень уже впевнився, що хоче своє майбутнє пов’язати з конкретною професією і батьки його в цьому підтримують, він іде на трохи вищий рівень підготовки — професійний, де занять уже шість годин на тиждень і після закінчення видають диплом. Тут можна здобути професію водія категорії В, С, С1, перукаря, кравця.

— Був ще оператор комп’ютерного набору, та ця спеціалізація вже себе віджила, адже тепер кожен має вдома комп’ютер і добре ним володіє, тому ми сьогодні вирішуємо, на що її замінити, — каже директор. — Хочемо, щоб було щось, пов’язане з дизайном. У нас дуже хороша база: комп’ютери останнього покоління, є підготовлені викладачі.

Допрофесійний рівень має ширший перелік спеціалізацій: «машинна вишивка», «кравецька справа», «різьба по дереву», «слюсар із ремонту автомобіля», «перукар», «вишивка бісером», «в’язання», «секретар керівника».

— Ввели нову допрофесійну спеціальність для тих, хто хоче пов’язати майбутнє з лінгвістикою, — «референт-перекладач», — розповідає Павло Павлович, — але відбиратимемо учнів, у яких високий рівень знань із англійської.

За дев’ять років, за словами Павла Павловича, відколи він на посаді директора, в ремонт і матеріальну базу закладу вклали мільйон гривень. Павло Шейко зробив екскурсію навчальними кабінетами. Дійсно, тут багато наочного матеріалу, особливо що стосується автомобільної справи. Також найбільший в області навчальний швейний цех із промисловими машинками. Чудовий кабінет різьби по дереву, де виставлено роботи вихованців. А ще у комбінаті оновлено автомобільний парк.

— Ми — заклад, який має готувати дітей до самостійного життя, — наголошує Павло Шейко.

На фото: Тут навчають швейній справі