Чоловік влаштував «голлівудські» розбірки з боржником знайомого

Нещодавно завершилася судова тяганина у справі вимагання грошей. Двом спритним лучанам протягом кількох наступних років доведеться відповідати за скоєний злочин. Щоправда, одного з них, ініціатора, Феміда засудила на умовний термін, а другий, той, що вдався до реальних методів «вибивання», які показують у кіно, «мотатиме» строк у цілих вісім років. Деталі чоловічих розбірок «Відомості» вивчали у матеріалах кримінальної справи.

30-річний Олексій кілька років тому відкрив власний бізнес — в одному з торгових центрів Луцька приймав комп’ютерну техніку та відправляв її до Львова для ремонту. Справи йшли непогано, клієнтів щороку більшало. Проте, як і кожний бізнесмен, Олексій міркував над тим, як би то заробити більше. Познайомившись із Назаром, який сам умів лагодити комп’ютери, підприємець домовився з ним, що привозитиме техніку йому. Як-не-як, а Назар брав набагато меншу суму за ремонт, аніж сервісний центр у Львові.

Проте перша партія з поламаних восьми ноутбуків виявилась останньою. Назар або ж не міг відремонтувати їх, або не поспішав це робити, тоді як до Олексія почали надзвонювати клієнти, запитуючи, чому ремонт їхніх комп’ютерів триває так довго. Підприємець взявся шукати «майстра», але той на дзвінки не відповідав. Олексію довелося вдатися до рішучого заходу та навідатися до Назара додому.

Двері відчинили незнайомі йому хлопці. Господаря вдома не було. Створювалося враження, що якраз вони і ремонтували його ноутбуки. Олексій виявив, що чотири комп’ютери вже відремонтовані, а решта лежить у розібраному стані. Незнайомці повідомили, що у них перегоріли материнські плати і відремонтувати їх неможливо. Робити було нічого, тож Олексій забрав усю техніку, яку кілька тижнів тому довірив Назарові.

Додзвонившись до «майстра-ламайстра», Олексій попросив його повернути гроші, які він узяв за ремонт тих чотирьох ноутбуків, що не підлягають ремонту. На диво, Назар не заперечував і повернув чотири з половиною тисячі.

Та Олексію ця історія попсувала багато нервів, і в якості моральної компенсації він почав вимагати у Назара ще тисячу гривень. Телефонував час від часу на мобільний комп’ютерника та перепитував, коли вже той нарешті віддасть йому гроші. Назар, зрозуміло, нічого платити не збирався, бо ж на руках мав документи, які підтверджували, що кошти, які спочатку сплатив йому за ремонт Олексій, він повернув.

Потім у голові Олексія визріла ідея замість тисячі гривень вимагати тисячу двісті доларів. Така сума, на думку бізнесмена, була цілком обґрунтованою, оскільки одна «материнка» до ноутбука вартувала триста доларів. Телефонні погрози почастішали.

Коли Олексію увірвався терпець,  він вирішив поїхати до Назара в майстерню, налякати його та пригрозити, мовляв, якщо не віддасть гроші, то матиме проблеми.

Вийшовши з офісу, він зустрів охоронця кафе, що розміщене неподалік. Ярослава Олексій практично не знав, але часто заходив у заклад на каву, а щоб не було сумно, перекидався з охоронником кількома словами. Про те, що підприємець має проблеми з якимось комп’ютерником, Ярослав знав, а тому, коли Олексій при зустрічі сказав, що збирається йти на розбірки, запропонував йому допомогу.

Олексій подумав, що ідея непогана, тим паче, що охоронець був фізично сильнішим від комп’ютерного майстра, тому для «солідності» взяв Ярослава на зустріч. Олексій уявити не міг, у що перетвориться їхнє залякування.

Обідньої пори чолов’яги увірвались у майстерню Назара. Той був сам, тому «карателям» нічого не заважало довести справу до кінця. Спочатку Олексій узявся погрожувати ремонтнику та вимагати 1200 доларів. Назар навідріз відмовлявся платити таку суму. Тоді роз’ярілий підприємець ударив його кулаком в обличчя. Хлопець відскочив від удару назад, аж раптом за справу взявся Ярослав. Чоловік, як з’ясувалося, до зустрічі підготувався дуже добре — прихопив із собою наручники та пістолет. Наче у голлівудських фільмах, Ярослав силоміць посадив комп’ютерника на стілець і прикував його кайданками.

Олексію від побаченого мало мову не відняло: на такий поворот подій він не очікував. Йому стало вже зовсім не по собі, коли Ярослав дістав із кишені пістолет та приставив його до скроні переляканого майстра. Хтозна, чим би закінчилася ця зустріч, якби у майстерню не зайшов колега Назара. Він намагався заспокоїти хлопців, і врешті-решт комп’ютерника відпустили, добряче відлупцювавши його.

Оскільки Назар гроші все одно не віддавав, Ярослав сказав, що візьме борг технікою, тому виніс із майстерні фотоапарат, портативний телевізор, відеокамеру та мобільний телефон.

Олексій відмовився від такого «добра», не раз повторюючи своєму напарнику, що це кримінал. Охоронець відмахнувся рукою, мовляв, боятися нічого, і забрав техніку собі.

Невдовзі слідчі запросили чоловіків на допит. У результаті судової тяганини, яка дійшла аж до Вищого спеціалізованого суду, підприємця Олексія засуджено до трьох років умовно, а спритний охоронець Ярослав сидітиме за ґратами вісім років.

(З етичних міркувань імена засуджених і потерпілого змінено.)