Вчителька біології вирощує та доглядає дивовижну колекцію лілій

У колишньої вчительки біології Анастасії Тріль із Хобултови Володимир-Волинського району найбільша у селі колекція лілій.

І справді, останніми роками на ці квіти справжній «лілійний бум». Особливо багато продають їх на ринках цьогоріч. І добре купують: покупці кажуть, що перед такою красою не можуть встояти.

А бачили б ви ці квіти на подвір’ї в Анастасії Володимирівни! Милувалася ними разом із господинею і все хотіла полічити сорти, але не вдалося, бо їх і справді багато, може, понад п’ять десятків, лілійників — зо двадцять, а ще більше ста сортів інших квіткових рослин і кущів.

Як вдається 75-річній жінці плекати таку красу, адже сама вже ходить, спираючись на дві палиці? Все не хоче покидати улюблене заняття, каже, працюючи на землі, тільки й живе. А ще з чоловіком Йосипом Феліксовичем мають двадцять соток городу, сад і чимале господарство. Голова сім’ї, коли бачить, що дружина з росою вже у квітнику, жартує: може, ти тут ночувала? «А я б і днювала серед квітів, але твої бджоли не дають», — відказує Володимирівна (так звуть її односельці. — Авт.) і розповідає про те, до чого душа лежить, бо квіти для неї, як заспокійливі ліки від багатьох хвороб.

— У дитинстві все не могла вибрати, яка професія краща. Вчилася у першій школі у Володимирі-Волинському, дуже любила математику в Марії Кулик і Михайла Успенського — це були вчителі від Бога. Може, і собі подалася б на педагога-математика, та перетягнула любов до землі. Тож після педучилища вступила на біологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, який успішно закінчила. До речі, дві мої доньки, Людмила та Лариса, також учителі: старша — біолог, молодша — математик, і обоє закохані у квіти. Як і внуки та правнуки. А старший правнучок Андрійко травинки не вирве, бо шкодує.

Учительське життя минуло не тільки з учнями, а й серед дослідних ділянок, саду та зоокуточків. Бачу, що вже діти пустують, то кажу їм: а ви знаєте, як пахне земля? Ну ж бо, нюхайте! І кожен по-своєму описує те, що відчув і побачив, — ділиться спогадами відмінник освіти і ветеран праці з 40-річним учительським стажем. — Крім біології, вчила школярів й анатомії, то не раз ловили жаб по класі. Зазвичай просила когось одного, щоб приніс, а кожен і собі хотів. То понапихають по кілька у кишені й вовтузяться на уроці, бо жаби хочуть вилізти, а діти їх назад запихають. Доводилося переривати урок і визволяти бранців. Теперішній викладач Львівського лісотехнічного університету Петро Хом’юк, як зустрінемось, то ще згадує, як длубався з дослідною бульбою, яку присилали з селекційних господарств: оглядав, сортував, а результати записував у спеціальні журнали.

А який ми гарний сад посадили у Зимнівській школі! У кабінеті мали рибок, білку, а черепаха навіть яйця відклала. Якось мене запросили на зустріч випускників у Зимне, то найперше побігла дивитись, як виріс сад. Не розчарувалась, бо дбайливо доглянутий.

Присадибна ділянка Трілів квітне від ранньої весни до морозів. Навіть узимку росте і цвіте п’ять сортів вічнозеленого чемерника, який господиня виписала на день народження для дочки з «Сільського вісника». Весняний сезон відкривають крокуси, підсніжники, примули, тюльпани, нарциси, іриси. Далі — півонії, ромашки, дзвоники, хоста, троянди, літники, гібіскус. Іриси сибірські — її улюблені. Каже, що жодна з квіток не має такої королівської витонченості, як ці. Якось колишній парторг колгоспу, побачивши на грядках буйне розмаїття, сказав: «Якби такі квіти росли у часи моєї молодості, то б усім дарував букети».

Але чи не найбільша гордість квітникарки — лілії та лілійники-багаторічники різних сортів і кольорів. Їх вона також виписала з «Сільського вісника». Останні за формою нагадують лепеху — так по-сільському звали ці непримхливі оранжеві квіти, які росли майже біля кожного обійстя і навіть біля хат-пусток досі не виродились, але сучасні гібриди пишніші й більші. Відрізняються від лілій формою листя і кореневищем, бо мають корені та бульбочки, а не цибулини, діляться поділом куща і квітують значно довше — до кінця літа. Коли стебла пожовтіють, Анастасія Володимирівна зрізає їх і вкриває ними кущі — так і зимують. Лілії від морозів не захищає, бо має сорти, що не бояться холодів. А розмножує їх так: восени відриває з великої цибулини кілька лусочок, які садить окремо у пісок із легким земляним субстратом, накриває склом. За літо рослини вкоріняються і підростають, а вже навесні їх можна пересаджувати на постійне місце. Ще є такі лілії, які мають «діток» у листкових пазухах. Ці чорні невеликі горошини разом зі стеблом закопує у землю, і вони добре приживаються. Зазвичай садить чи пересаджує лілії та лілійники, коли ті перебувають у стані спокою — з серпня до кінця вересня.

Є в Анастасії Володимирівни мрія посадити серенарій — колекцію бузку. Має його шість сортів, але цьогоріч підвела «красуня Москви», бо виписаний пагінець не прижився. Дуже вже хоче створити бузковий оазис із різних кольорів, щоб і односельці милувалися.