Відклади гроші та книжку купи

7 травня 2009, 16:02

Джерело: Відомості

За свої 30 (з хвостиком) я прочитала чимало книжок: кілька десятків точно набереться. Може, це й небагато порівняно з іншими пристрасними читачами. Проте на сто відсотків впевнена, що наступне покоління (маю на увазі своїх дітей) і на це не буде спроможне: сьогодні телевізор та Інтернет серйозно витісняють книгу. Якось в інтерв’ю по телебаченню письменниця Оксана Забужко стверджувала, що українці читають на рівні країн третього світу: «В Європі та Північній Америці пасажир, тільки-но всівшись перед довгою дорогою, найчастіше виймає книжку. Українець — газету (і це вже радує). І не дивно: адже в нас книгарень на цілу країну менше, ніж на одну Варшаву! Навіть в аеропорту «Бориспіль» у зоні Duty Free (а це, перепрошую, «обличчя країни») зник єдиний стенд із книжками, який там був, — найпевніший знак, що країна знаходиться «за межами Європи». Скажете, що у нас неграмотна нація? Зовсім ні. Потенційні любителі читали б, та актуальна українська книжка стала для більшості недоступною. Справа не тільки в грошах, а й в ліквідації величезної кількості бібліотек, зокрема сільських. Проаналізувати, що і скільки читають нині волиняни, можна. Для цього я відвідала кілька книгарень та крамниць міста Луцька. А як вирізнити в натовпі представників цього, здається, нечисельного виду? На мій погляд, за конкретними фізичними характеристиками: це молоді люди європейського типу. Галину Химчик, філолога за професією, керівника молодіжного проекту, я зустріла на «Книжковому пасажі». Вона купувала «Енциклопедію для мами». Українською мовою. «Раз на місяць я купую книжку. Це як ритуал. Люблю сучасних українських письменників: Роздобудько, Покальчука, Драча. Хоча й російськомовних не відкидаю — Вербера, наприклад, перечитала повністю. Тепер книга, хоча й дорога, але доступна. Можна зекономити на чомусь іншому», — пояснила жінка. Такої думки й Ірина, продавець-консультант книгарні на «Пасажі». Особливість типового читача, запевняє, — радість від покупки. Це як надзвичайна подія, щось на кшталт цирку чи катання на каруселях у дитинстві. — Постійні покупці — люди з вищою освітою, — розповідає продавець. — За віком і ментальністю різні. Молодь купує здебільшого українських письменників-сучасників: Ірену Карпу, Юрія Андруховича, Оксану Забужко, Лесю Романчук, Ірен Роздобудько, Марію Матіос, Ладу Лузіну. Читають і психологічну (ізотеричну) літературу позитивного мислення. Наприклад, Джозефа Мерфі «Живіть повноцінним життям» або ж Ліссі Мусса «3001 спосіб отримання всього». Популярне серед молодих людей і сучасне фентезі. Прикро, що воно зазвичай російськомовне. А перекладів українською світових літераторів дуже мало. Та й якість зарубіжних (мається на увазі російських) книг суттєво різниться: папір, палітурка, поліграфія, друк. А коштує навіть дешевше української. (У Росії ввели пільги на видавництво та розповсюдження книг, у нас — зась) Хоча погортавши з добрий десяток книжок, я переконалася, що й в Україні не все так погано: книгодрук поступово переходить на вищий рівень. Це насамперед стосується дитячого видавництва: «А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Махаон», «Ранок», «Промінь». За словами продавчині, батьки своїм чадам сьогодні купують «добре українське». Віддають перевагу Малковичу, Винничуку й Дяченкам. «Гаррі Потер» поступово відходить у минуле. — Читачі різні, як і письменники, — продовжує Ірина. — Одні просять порадити щось легке, веселе, на зразок Сашка Ушкалова та Світлани Пиркало, інші шукають класику (наприклад, Марію Матіос). Той, хто читає Любка Дереша, не стане читати Забужко і навпаки. От поезію купують менше. Хоча збірки Цвєтаєвої та Ахматової завжди користувались популярністю. Директор книгарні «Освіта» Оксана Грінченко бідкається, що волиняни читають сьогодні набагато менше, аніж могли б: книжки у порівнянні з минулим роком подорожчали майже вдвічі. Проте вони завжди «жили і будуть жити». — Термін реалізації книжки — 3 роки. За той час все одно знайдеться покупець, — продовжує директор. — І незатребуваного залишку у нас немає. Що ширший асортимент, то більше продається. Пенсіонер Віталій Антонович наявною на українському книжковому ринку ситуацією цілком задоволений: «На початку 90-х придбати українську книгу було надзвичайно складно. Щоб знайти насправді вартісну річ, доводилося замовляти у книгарнях Києва чи Львова. Тепер практично у кожному книжковому магазині Луцька можна купити все, що завгодно. Я особисто цікавлюсь класиками світової літератури: Чарльзом Діккенсом, Віктором Гюго і Жан-Полем Сартром». 23-річна перекладач Інна — справді вірний споживач літератури — ходить за покупками в середньому 3 рази на місяць. Зізнається, що любить атмосферу книгарень: «Мені приємно підтримувати європейську традицію ходити до книгарні. Це модно й престижно». В її споживчому кошику — нові романи українських прозаїків та словники. — Є й багато поціновувачів поезії, — каже продавець-консультант «Освіти» Наталя Ключко. — Василь Слапчук і Мар’яна Савка користується попитом найбільше. Зарубіжних класиків молодь не знає, тож віддає перевагу українським. Благо, вибір великий. З’являються нові імена. Та й самі письменники працюють над своїм іміджем, популяризують книжку і «виносять твори в життя» через засоби масової інформації. Щойно відбулась презентація — наступного дня запитують про той чи інший роман. Купують не тільки художню літературу, а й духовну, шкільну та програмну, посібники, розмовники. Завжди залишаються актуальними фотоальбоми про Луцьк, Волинь та Україну (цікавляться здебільшого іноземці), букіністичні книжки, література про розвиток бізнесу й із психології. Не зменшилось покупців дитячої книги. Отже, переконана, лучани читають. Є пропозиція, відповідно, є й попит. Постійним користувачам Інтернету книжка потрібна так само, як і всім. І новітні технології не мають такого дужого потенціалу геть потіснити друковане слово.