Як волинянам працюється в Білорусі

Італія, Польща, Росія, а віднедавна для трудових українських мігрантів цікавою стала й Білорусь. Зарплати тут, хоч і не рівня європейським чи навіть російським, але українців усе одно туди тягне. Експерти кажуть, що це справи в Україні настільки погані, що люди вимушені їхати на заробітки в непопулярну раніше Білорусь.

У сусідній країні наші переважно будують або працюють в сільському господарстві, декому щастить влаштуватись санітарками в лікарні, а жителі прикордонних сіл й узагалі перебираються на постійне проживання до Білорусі.

— Наші їздять туди часто, — розповідає пані Софія, жителька прикордонного Заболоття. — Багато односельчан виїхали раніше до білоруського села, бо там давали житло і підйомні. Ще частіше українці туди їздять не на тривалі заробітки, а так, на вихідні — торгувати в електричках. Моя знайома іноді їздить продавати м’які іграшки. От на іграшках на вихідних та у вівторок, коли в Заболотті базар і багато людей їдуть потягом, можна заробити до 50 доларів за день. Якщо торгувати цукерками чи ще якимись дрібничками, то теж доларів 30 можна вторгувати, дехто в Бресті в наметах продають овочі.

Софія розповіла, що хитрі українці придумали ще один спосіб, як заробити в Білорусі. Каже, схема така: громадянин білорусі влаштовується на роботу офіційно, в лікарню, наприклад, а замість нього працює українець і зарплату звісно ж отримує. Ну, а білорус за послуги теж якийсь відсоток бере, плюс йому нараховується трудовий стаж.

Поряд з цим багатьом волинянам щастить влаштуватись і на офіційну роботу в сусідній державі. Так, пані Світлана Оніщук із села Оріхове Ратнівського району працює на тепличному комбінаті під Брестом. Влаштуватись туди її підфортило минулого року, а цьогоріч знову підписала контракт. Каже, роботою більш як задоволена, адже працює практично цілий рік, зарплату платять офіційно і стабільно, керівництво чесне і дуже добре ставиться до українців.

— Комбінат знаходиться в селі Тельми під Брестом, — розповідає Світлана Іванівна. — Працювати в теплицях починаємо вже з січня. Спочатку висаджуємо розсаду, потім доглядаємо за рослинами, а тоді лише головний етап — збір врожаю. Тут вирощують в основному огірки, помідори, трохи перцю, цибулі, баклажанів, троянд та інших квітів.    Зараз уже сезон врожаю, то робочий день починається з сьомої ранку і триває до 15.30 год. Іноді можемо й о п’ятій розпочати збір, аби раніше завершити. За кожним закріплена своя ділянка, за якою пмаєш доглядати. Якщо потрібно, то допомагаємо й іншим з роботою, тут взагалі дуже дружний колектив. Комбінату вже 25 років, це дуже потужне підприємство, своїм працівникам білорусам навіть квартири дають.

Крім пані Світлани, в теплицях працює ще сім українців. Мешкають вони в наданому комбінатом гуртожитку з усіма зручностями. Щовихідних Світлана Іванівна їздить до дому за 100 кілометрів, аби побачитись із рідними.

В середньому щомісяця отримує до чотирьох тисяч гривень. Зарплатня не космічна, але,  сидячи в селі, й того не матимеш. Крім цього, виділяють щодня гроші на обід, овочі дозволяють їсти на місці скільки влізе, а буває дають навіть додому.  

— Діти ростуть, жити за щось треба, а грошей вдома немає де заробити, — каже жінка. — Колгосп розпаювали і все. От того року посадили бульби, думали заробити. А вона була дешева. Цьогоріч городи попідтоплювало — знову толку ніякого. Тож і чоловіки, і жінки роз’їжджаються по заробітках — так і виживаємо.  

Ще один популярний вид заробітку в Білорусі — будівництво. Українські хлопці справно будують соціальне житло в чужій країні. Один із них волинянин Сергій.

— Минулого року трохи їздив на заробітки в Мінськ, — розповідає Сергій. — Ми виконували внутрішні роботи в багатоповерхівках, так званому «соціальному житлі»: шпаклювали, клеїли шпалери, малярні роботи. Робочий день тривав з 8-ї ранку до 8-ї вечора. Жили на квартирі, яку оплачувала фірма. Працевлаштовані були офіційно, нам навіть документи спеціальні давали, які б ми могли пред’явити чи на кордоні, чи міліції, в разі якихось питань. Раз у місяць їздили додому на трохи. За 24 робочих дні отримували 700 доларів. Зарплату давали двічі на місяць, спочатку аванс, щоб мали за що у Білорусі жити, а потім решту.

 За словами Сергія, білоруси з радістю беруть на роботу українців, оскільки наші можуть і попрацювати понаднормово, і у вихідний на роботу вийти.