Завдяки фільму «Шахта №8» світ дізнався, як виживають люди на Донбасі

П’ять років тому естонський режисер Маріанна Каат зняла документальний фільм «Шахта №8», події якого відбуваються в місті Сніжному Донецької області. Після закриття гірничих підприємств тут розквітнув нелегальний видобуток кам’яного вугілля на шахтах-копанках, які місцеві ще називають ямами.  Вони всюди: в кожному дворі, в парку... Де кинеш оком, там потрапиш на копанку. Через призму сім’ї глядачі мають можливість побачити злидні, в яких перебувають люди, що залишились без роботи. Головний герой стрічки — 15-річний Юрій. З неблагополучної сім’ї, він змушений працювати в копанці, щоб прогодувати сестер, оскільки мати п’є, батько помер, вітчим сидить. Фільм про донецького підлітка, що героїчно справляється з усіма жахіттями цього життя, шокував світ. Його показали на фестивалях у 30 країнах. Втім, для України правда виявилася занадто страшною. Картину минулого року зняли з конкурсної програми фестивалю документального кіно Docudays у Києві. І все ж режисерці Маріанні Каат вдалося показати його в Україні поза конкурсом. Обговорення фільму йде на безлічі форумів в Україні та Росії. А минулого тижня стрічку переглядали у Луцькій гімназії №4. На показі був і один із героїв «Шахти №8» — Дмитро Оприщенко.

Приїхав хлопець до Луцька разом із керівником проекту «Школа правової свідомості та громадської активності» Уляною Ковальчук.

Дмитро розповів, як він був змушений разом із вітчимом, який постійно його бив, діставати вугілля зі смертельно небезпечної шахти-копанки з 10 років, щоб обігріти і прогодувати себе та рідних. А з 16 років він уже самостійно видобував вугілля, через що зазнавав травм і кілька разів ледве не загинув під час обвалів та інших аварій. Знятись у кіно йому запропонував його друг Юра, який і був головним героєм фільму. Він — світлий персонаж, онук свого діда. У нього на обличчі немає того відбитку ненависті до світу, який часто затіняє обличчя дітей, чиї батьки загрузли в пияцтві та безробітті. Його молодша сестра Юля — кумедна гарненька маленька дівчинка, схожа на принцесу з казки. Старша Уляна — симпатична дівчина. Просто вона ще не доросла, хоч їй і за дев’ятнадцять. «Дорослий» із них тільки Юра. За інших умов ця сім’я була б благополучною, зі своїми радощами та досягненнями. Тим більше, що дід свого часу обіймав посаду директора «Хіммашу». Але інших умов нема. Є двадцятирічна епоха незалежності, яка сьогодні ще не здатна забезпечити Юрковій сім’ї і сотням тисяч інших по всій Україні нормальні умови для життя.

На запитання, чи складно було працювати перед камерою, Дмитро відповів, що трохи.

— Режисер нам говорила в камеру не дивитись і робити те, що зазвичай, — пояснює хлопець. (Коли проходили зйомки, йому було 17 років, зараз — 22. — Авт.)

І дійсно, на екрані герої фільму поводяться природно. Картину знімали півтора року, і за цей час знімальна група у Сніжному побувала більше десяти разів. Іноді приїжджали на тиждень, іноді — на два. Весь час проводили з дітьми, тому ті звикли до них і спілкувались у кадрі так, ніби камер нема.

— Твоє життя якось змінилося після зйомок? — цікавимось у Дмитра.

— Коли фільм побачили в Інтернеті, знайомі стали підколювати мене, мовляв, зіркою став. Але я себе зіркою не вважаю. А загалом моє життя якось особливо не змінилося.

А от Юрію повезло більше. Як виявилось, якийсь донецький бізнесмен після перегляду стрічки запропонував юнаку роботу пекаря в Києві та забезпечив його житлом на півроку.

— Хочемо допомогти героям фільму побачити іншу Україну, інший світ, щоб вони повірили у перспективу в житті, — долучається до розмови Уляна Ковальчук. — Луцьк — це вже 10-й регіон із тих, що ми об’їздили. Юра зараз хоче й сестричку з дитячого будинку також забрати до столиці. Плануємо, щоб і Дмитро у Києві працював. Він закінчив кухаря-кондитера, дуже добре готує, вишукано подає страви. Шашличником працює влітку, коли є попит, а так то у шахті трудиться.

Дивитися стрічку без сліз неможливо. Фільм піднімає цілі глиби проблем, що заховані від «сторонніх очей» глибоко в низах України. Оскільки він заборонений у широкому прокаті, його наразі можна переглянути лише в Інтернеті.

На фото: Уляна Ковальчук та Дмитро Оприщенко