В українського села дві проблеми — безгрошів’я і самогоноваріння

Галина Дмитрівна Прус очолює Смолигівську громаду уже сім років. Каже, що це звичайна сільська рада у Луцькому районі. Незвичайне у ній тільки одне — на її території будується найбільший у Європі завод «Нестле». А коли у 2002 році смолигівці вперше обрали жінку на посаду сільського голови, довелося починати із проведення газу.

— Ситуація на першому році мого головування була дуже складною, кошти взагалі відсутні, — розповіла Галина Дмитрівна в інтерв'ю «Відомостям». — Але помаленьку відшуковували резерви. Перш за все почали працювати з людьми і проводити газ. На той час створили кооператив і зібрали 260 тисяч гривень. Це була дуже велика сума. Провели газ на всіх вулицях двох сіл. Після того, як ми це зробили, я сказала депутатам: це наша вершина.

— Що відчули, коли дізналися, що найбільший у Європі завод «Нестле» збудують саме на території вашої сільської ради?

— Коли нам інвестори сказали, що вибрали нашу ділянку — спочатку не повірили. Звичайно, це великий подарунок долі, бо це не тільки кошти для сільської ради, це і 1300 робочих місць для людей як нашої, так і навколишніх сільських рад. Це велика перспектива. Завод має запрацювати вже наступного року. Гроші ж, отримані від продажу землі, поклали на депозит. Таким чином кожного року ми отримували більше 500 тисяч гривень процентів. За них відремонтували будинок культури, ФАП, зараз будуємо дитячий садочок. Роботи проведені на 80%.

— Як ви оцінюєте «бюджетну реформу» 2010 року в частині значних преференцій місцевому самоврядуванню?

— Наша сільська рада відчує суттєві зміни. Якщо ми зараз отримуємо 25% податку доходів з фізичних осіб, то залишатиметься 50%. Це при тому, що на заводі буде 1300 працюючих. 15% податку з доходів з фізичних осіб йтиме на фонд розвитку. У нас залишатиметься 100% земельного податку (інвестори платять дуже велику суму), 100% орендної плати за ставки, 10% податку з прибутку. Ще — плата за надра, за забруднення навколишнього середовища. Повністю залишатиметься транспортний збір. Це дуже великі зміни, якщо, звичайно, Верховна Рада їх затвердить. Хоча ми уже розрахунки подаємо по новій системі. Проте, хочу зазначити, що сільські ради, на території яких немає підприємств, цих бюджетних змін практично не відчують.

— Ви багато років очолюєте сільську раду. Можете об'єктивно сказати, які проблеми найбільше турбують українське село?

— Якщо не говорити про проблему відсутності коштів, то дуже велика проблема села — це самогоноваріння. І те, що законодавчо воно ніяк не врегульоване — наша біда. Спивається молодь. У нашу сільську раду входить село Саднівка. Там помирають молоді люди. Тому що їм продають технічний спирт, а це — практично отрута. Молодий організм не витримує такого навантаження. Не кожному по кишені в магазині купити дорогу горілку. А там легко придбати в будь-який момент дня і ночі. І зробити щось конкретно ні я, ні дільничний не можемо — лише провести бесіду. Штрафи дуже низькі, а сама процедура їх оформлення складна. Я читала, що за самогоноваріння планують збільшити розмір штрафу до 7 тисяч гривень. Проте вважаю, що це мало. Думаю, треба платити 70 тисяч. І ці кошти перераховувати на бюджет міліції, щоб вони були зацікавлені.

— І все ж ви будуєте дитячий садочок. Значить, молоді люди бачать перспективу?

— Те, що молодь залишається, це однозначно. У нас практично немає проблем з роботою. Раніше працювали у Торчині. Досить багато дали виплати молодим мамам. Коли маєш роботу і значну матеріальну допомогу — це відчувається… Молоді родини вже хочуть будуватися. Хоча це дуже складно.

— Бракує земельних ділянок?

— Земельні ділянки є, і ми вже їх виділили. Дуже складна процедура їх оформлення. Це все дуже заплутано! Потребує стільки сил і коштів… Чому археологія має отримувати такі великі кошти за дозвіл розташування місця земельної ділянки під забудову? Я не розумію, навіщо держава все так ускладнює. Є така проблема, як узаконення будинків. Є спадщина, яка не була документально оформлена батьками. Тепер діти все це роблять через суд. Коштує процедура у межах 2 тисяч гривень. Якщо врахувати, що проект відведення земельної ділянки біля хати вартує до 3 тисяч гривень, то, щоб оформити батьківську спадщину, людині треба викласти 5-6 тисяч. Для села це дуже великі гроші. Чому не можна робити все простіше, коли це дійсно батьківська хата і до того ж діти там проживають все життя? Наше законодавство неврегульоване у цьому плані. І це створює проблеми у роботі сільського голови. Я не можу пояснити людям, чого вони мають платити такі великі гроші.

— Зараз же громадяни мають право безплатно отримати Державні акти на присадибні ділянки.

— У нас залишилося 500 чоловік, які не мають Державних актів. Більшість із них свого часу не переоформили спадщину. Що потрібно було зробити, аби отримати до нового року безплатно Державний акт? Цього людям ніхто не пояснює. Взагалі ця приватизація якось тихо проводиться. Збирають заяви. Що далі з ними робити — ніхто не каже. Ми вже здали 60 заяв. Поки чекаємо.

— Скоро знову вибори до місцевих рад. На третій термін підете?

— Спробую. Мені подобається робота. Поки її є багато. Треба дороги поробити. Тим більше, гроші будуть. Бюджет змінюється.