На писанці можна прочитати всю історію нашого народу

Здавна українці фарбують до Пасхи яйця. Хтось кладе до святкового кошика яскраві крашанки, хтось за новою модою декорує їх бісером чи нитками, а дехто, дотримуючись традицій із сивої давнини, готує до Великодніх свят писанки. Кольорове яйце завжди вважалося символом сонця, життя, безсмертя, весняного відродження, а з запровадженням християнства воно стало ще й символом радості й віри у Воскресіння Ісуса Христа. Про особливості писанкарства нам розповідає волинський народознавець, автор книги «Як написати писанку» Андрій Бондарук.

— На Волині, на відміну від інших областей України, писанкарство було не таке поширене. В багатьох селах виготовляли писанки лише переселенці. Наші пасхальні яйця відрізнялися стриманими кольорами та простим архаїчним орнаментом. А от на Львівщині, Івано-Франківщині, Закарпатті писанка завжди була яскравою, зі складним орнаментом і такою ж барвистою, як вишивки з цих регіонів, — повідав Андрій.

За словами народознавця, зараз найбільше прижилася техніка воскового розпису, коли сире яйце розписують гарячим воском, а потім фарбують від світлішого до темнішого кольорів. Раніше барвники були природні, писанки переважно занурювали у відвар цибулевого лушпиння, вони набували охристих, жовтих, червоних відтінків. А в кінці 19 століття з’явилися штучні різних кольорів, і писанка стала ще яскравішою. Проте в Андрієвій родині яйця до Пасхи готують за найдавнішими рецептами, наносять давні орнаменти і фарбують лише в лушпинні цибулі.

— На писанці можна прочитати всю історію нашого народу, все те, що відбувалося задовго до того, як з’явилися безпосередньо українці. Такі прості знаки, як штриховка, паралельні лінії, сіточки, є найдревнішими, їх малювали ще люди, які жили в печерах, — розповідає писанкар. — Дуже давнє й зображення хреста. А вже солярна (пов’язана з культом сонця. — Авт.) символіка виникла тоді, коли люди почали обробляти землю. На українських писанках дуже багато знаків, які походять із Трипілля. Багато з них пов’язані з пробудженням природи, плодючістю, родючістю. Тоді писанка відігравала роль оберега, тому, розписуючи її, люди зверталися до тодішніх богів. Наприклад, зображуючи хвильки, наші предки зверталися до води. Особливими знаками-оберегами вважалися вовчі зуби, баранячі ріжки: люди бачили, як тварина захищається від хижаків за допомогою зубів чи рогів, і думали, що якщо намалюють їх, то теж зможуть оберегтися від злих сил. Окрема тема — символіка, пов’язана з живою природою. Серед найдавніших таких орнаментів — різноманітне листя, зокрема дубове, та квітки.

Андрій Бондарук каже, що елементів є дуже багато і, пишучи писанку, кожен обирає те, що ближче до душі, те, що для нього має потужнішу енергетику. За його словами, підбір орнаменту — річ дуже особиста, тут усім керує лише внутрішнє відчуття.

— Зараз до писанки ставляться не як до оберега, знаки на якому передавалися з покоління в покоління і гріхом було вигадувати свої, а як до виду декоративно-прикладного мистецтва. Якщо й малюють воском, то це, як правило, змішання різних символік із додаванням авторських елементів. Нині дуже поширені яйця, оздоблені бісером, обмотані нитками чи декоровані в техніці декупаж, — каже народознавець.

Щороку Андрій Бондарук проводить чимало майстер-класів. Каже, з однаковою охотою відкривають для себе таємниці давнього писанкарства і діти, і дорослі. Щоправда, зізнається він, із дітлахами працювати легше.

— Коли я проводжу заняття з малечею, пояснюю їм, що розпис — це письмо тією чарівною мовою, котрою наші предки розмовляли з природою. Їм це цікаво. Їм подобається пізнавати і вивчати знаки, одні лише їх назви викликають у дітвори захоплення, — каже писанкар.

На одному з таких майстер-класів у Луцькій ЗОШ №1 нам довелося побувати. Тут перші в своєму житті писанки розписували першокласники. Звісно, не у всіх усе вдавалося відразу, тож Андрій був просто нарозхват, адже кожен хотів, щоб йому допоміг створювати писанку сам майстер.