Дітей-аутистів суспільство ще не навчилося розуміти

Вони замкнуті, здається, живуть у власному світі, їм нецікаво бавитися з однолітками, воліють проводити час на самоті, не відповідають на посмішки, не дивляться в очі — саме так найчастіше характеризують дітей-аутистів. Нині цю недугу вже називають тихою епідемією, адже щороку виявляють її все в більшої кількості дітей. Детальніше про проблему аутизму, способи боротьби з нею розповідає очільниця громадської організації «Янголята», логопед і мама такої особливої дитинки Інна Гачукова.

Нині на Волині з діагнозом «ранній дитячий аутизм» нараховують близько сорока діток, іще стільки ж мають аутичний спектр симптомів. І це лише ті, хто стоїть на обліку в медичних установах, а скільки є ще тих, кого рідні практично тримають під замком, боячись реакції суспільства.

Точні причини виникнення аутизму невідомі. Є гіпотези, що недуга може бути вродженою або набуватись у перші місяці життя малечі. Також існує думка, що небезпечні для дитини щеплення, особливо комбіновані вакцини на зразок КПК (від кору, свинки та краснухи). Втім, точно визначити, що стало причиною аутизму в конкретному випадку, неможливо.

— Лікарі можуть помітити, що у розвитку малюка є певні проблеми, ще з двох місяців. Для них сигналами про те, що є підозра на аутизм, стають постійний безпідставний плач, особливості тримання голівки, те, як дитина сідає, як тримає ручки й інше. Але при цьому спеціальних медичних обстежень для виявлення цієї недуги не існує, — розповідає пані Інна. — Батьки зазвичай помічають симптоми аутизму, коли дитині близько двох років. Передусім потрібно звернути увагу на контактність. У малят із проявами аутизму відсутній контакт очі в очі, вони просто не вміють цього робити.

Як розповідає мама дитини з аутизмом, також треба спостерігати за розвитком мовлення. Деякі дітки так і не починають говорити, а деякі, навпаки, добре розмовляють, але часто повторюють окремі слова, які ні до чого не прив’язані. Здебільшого вони гіперактивні та навіть агресивні, мають нестабільний сон. Для цих дітей будь-які зміни — великий стрес. Їм потрібно, щоб їжа, одяг, обстановка в кімнаті були звичними.

— Також їм притаманні й одноманітні рухи, якісь розгойдування, похитування, монотонний біг, — розповідає Інна Гачукова. — В своє життя дитина додає такі собі ритуали, скажімо, може лягати спати в тій самій піжамі, просить, щоб читали на ніч ту саму книжку. Так, моя донька щоночі кладе біля подушки гель для душу.

Аутизм — це невиліковне захворювання, та його прояви коригуються. Для кожної дитини має бути розроблена індивідуальна програма, що передбачає заняття з психіатром, педагогом, дефектологом, логопедом і психологом. Ці люди разом із батьками мають вести її все життя.

Зауважте, насправді дуже важливо навчити дорослих полегшувати життя своїм малюкам. Так, Волинська обласна громадська організація «Янголята» створена, щоб об’єднати батьків маленьких аутистів і допомогти таким діткам реабілітуватися.

— Батьки потребують психологічної і моральної підтримки, консультацій, обміну досвідом. Саме це ми і намагаємося надавати в нашій організації, — каже її очільниця. — З дітками проводимо заняття з ігрової терапії, де навчаємо їх спілкуватися з дорослими та ровесниками. Для таких малят важливі вправи танцювального характеру, де є тісний контакт один із одним. Такі вправи крок за кроком наближують дитину до суспільства. Дуже важливо виявити в ній талант чи схильність до чогось і розвивати. Багато наших дітей мають гарний слух, малюють, декламують вірші, здібні до математики.

Крім цього, для покращення стану таких малюків лікарі рекомендують відвідувати заняття з іпотерапії, плавати з дельфінами — словом, лікування спілкуванням із тваринами. Звичайно, такі методи — не панацея, та при комплексному підході дають свій ефект.

— У нас була дуже тяжка форма аутизму з усіма симптомами. Ми почали займатися лише після трьох років, але зараз маємо досить непогані результати. Нашій доні 11 років, вона контактує з тими, хто її оточує, ми побороли низку симптомів, дитина навчається у Луцькому навчально-реабілітаційному центрі, — ділиться пані Інна. — Звісно, за кордоном набагато більші можливості для лікування аутистів. Там вони досягають суттєвого прогресу в розвитку, часто навіть вчаться у вищих навчальних закладах. У нас же батьки переважно стикаються з відсутністю фахівців і нерозумінням. Малюків не хочуть брати в звичайні садочки чи школи, хоча саме це допомогло б їм призвичаїтися до цього світу. Люди навколо просто не готові приймати таких дітей, вони відстороняються від них. І через це багато батьків починає замикатися, соромитися та, замість того щоб працювати зі своїми дітьми, просто пускає все на самоплив.

Інна Гачукова радить батькам, якщо вони помітили, що з розвитком дитинки щось іде не так, одразу звертатися до лікарів. Можливо, в малюка і не виявлять аутизму, та все ж перестрахуватися варто.