Вихованці Рожищенського притулку мають можливість відпочивати навіть за кордоном

До редакції «Відомостей» звернулася жителька міста Луцька, пенсіонерка, внук якої три місяці перебував у притулку для дітей у Рожищі. Жінка стверджувала, що там погано доглядали її онука, оскільки він захворів на педикульоз, до того ж щоразу, як вона приїжджала до дитини, у закладі було холодно.

Ми вирішили на власні очі побачити умови проживання дітей у цьому закладі, завітавши туди без попередження.

Директор притулку Леонід Матвійчук погодився відповісти на всі наші запитання. Він не виключає того, що хлопчик міг заразитися вошима. Адже, за його словами, у притулок надходить 90% дітей, які мають цю проблему.

— Але у нас є засоби та можливості з цим боротись, і ми це робимо, але ж така проблема, як ви знаєте, швидко не зникає, — пояснює директор.

Щодо температурного режиму, то тут насправді прохолодно, оскільки, як пояснив Леонід Романович, система опалення централізована, та в закладі зробили все можливе, щоб його утеплити.

— У нас пластикові вікна в кожній спальні, в кожній ігровій кімнаті, і тільки коридор й спортзал їх ще не мають, — каже директор. — Також на зиму знадвору вікна забили целофаном. Я морально відповідаю за це, і повірте, там, де діти сплять, граються, ми додатково обігріваємо приміщення, коли це необхідно.

Й справді, у спальнях і в кімнатах, де бавилися молодші дітки та займалася старша група, температура виявилася комфортною, хоча на вулиці того дня була хуртовина. Малюки не скаржилися на те, що замерзли. Всюди було прибрано, по-домашньому затишно, всі вихованці ходили акуратно одягнені. Проте, незважаючи на такі умови, коли зайшли в молодшу групу, де перебували дітки від п’яти рочків, одна дівчинка, мало не плачучи, запитала: «Коли мене заберуть додому?». Вихователька пригорнула її: «Ну чого ти так, от бачиш, твій братик не хоче додому. Хіба ж тобі тут погано?». «Ні, але хочу додому», — похнюплено відповідає мала. Однак уже через хвилину увагу дитини привернуло намисто, яке прикрашало одяг виховательки, дівчинка захоплено промовила: «Таке гарне, так блищить!».

Поцікавились у малюків, чи дивляться мультики, адже у такому віці — це їхня найулюбленіша справа. «Так!» — хором відповідають. «Машу та Ведмедя», — уточнює один хлопчик. Потім вихователька запропонувала діткам пострибати у басейні з різнокольоровими кульками, й усі вони перемкнулися на гру.

— Бачите, як буває, — пояснює вихователька, — ці братик із сестричкою потрапили до нас у жахливому стані, обідрані, брудні, ложки в руках не вміли тримати. Таке склалося враження, що вдома їм давали їсти тільки те, що можна було тримати в руці, але все одно дівчинка сумує за мамою. Хоча буває й навпаки — плачуть і не хочуть додому вертатися, просять лишити їх тут.

Пізніше директор пояснив, що у притулку діти можуть перебувати тільки три місяці.

— Зараз є тридцять діток від чотирьох до 17 років, — розповів Леонід Романович. — 70-80% із них потрапили до нас через те, що домашні умови були загрозливими для їхнього життя, одне слово, де вдома чорна біда. Служби у справах дітей привозять їх із усієї області до нас і потім контролюють сім’ю, чи там є якийсь прогрес у кращий бік. Якщо так, то діток повертають, якщо ні — розглядається варіант про позбавлення батьківських прав.

Щодо харчування, то тут воно п’ятиразове, раціон різноманітний. Ми подивилися меню. У ньому страви з рибою, м’ясом, молочні, зі свіжими овочами, також фрукти. За словами директора, на одну дитину в день іде близько 30 гривень на їжу.

Притулок забезпечений одягом. Є працівниця, що стежить за ним, складає, видає чистий. І ті діти, які відвідують школу (місцева школа №2, із якою укладено договір), вбранням не відрізняються від решти. У притулку є спортзал із тренажерами, тенісний і більярдний столи.

Загалом, зі слів директора, фінансування вистачає на все необхідне — оплату комунальних послуг, зарплату, харчування дітей. Тому зараз акцент у притулку роблять на дозвіллі. Й у спонсорів і меценатів, які зголошуються чимось допомогти, просять якісь індивідуальні подарунки дітям, екскурсії та інше.

Серед постійних благодійників директор назвав Скандинавську дитячу місію, Християнський дитячий фонд «Благополуччя дітей України», Мальтійську служба допомоги, «Карітас-Спес», відділ інформаційних технологій Управління МВС України у Волинській області, громадську організацію «Ми плюс» та інших.

— «Ми плюс» надають нам матеріальну допомогу, одяг, взуття, — розповідає Леонід Романович. — Раз на два тижні приїжджають і проводять із дітьми різні бесіди, ігри, естафети, майстер-класи, а також організовують відпочинок наших вихованців. Минулого року десятеро дітей їздило в Голландію, стільки ж — у Закарпаття, двоє — у Швецію. Цьогоріч улітку також поїдуть. Це можуть бути вже вибулі від нас діти або ті, які ще у притулку. Така співпраця триває вже п’ятий рік.