Ігор Коцан: Бізнес на освіті робити не можна

Якість вищої освіти в Україні щороку стає гіршою. Новоспечені фахівці не можуть знайти роботу, оскільки їхні знання не відповідають потребам ринку. Розуміючи це, багаті українці вважають за краще оплатити навчання своїх дітей в університетах Англії та Швейцарії. Сама ж реформа вищої освіти, про яку так багато говорять чиновники, сьогодні може стати прикладом антиреформи. Проект Закону «Про вищу освіту» почав створюватися ще 3-3,5 року тому. Проти документа, розробленого при міністрі освіти Дмитру Табачнику, активно виступили студенти. Зараз на розгляді у парламенті лежить іще три законопроекти, подані різними політичними силами. Наскільки Україні потрібен новий Закон «Про вищу освіту» і що у ньому має бути пріоритетним? Ці та інші запитання «Відомості» поставили ректору Східноєвропейського національного університету Ігорю Коцану.

— Ігоре Ярославовичу, на ваш погляд, що має бути обов’язково прописано у новому законі про вищу освіту?

— Закон широко обговорюється сьогодні в наукових колах. Ми також маємо ряд пропозицій, які уже надіслали у міністерство. Вважаємо, що у новій редакції Закону повинні бути чітко прописані і врегульовані права учасників освітнього процесу. На нинішній час і права студентів, і права викладачів, і права роботодавців, і права держави (в тому числі її органів, пов’язаних з функціонуванням освітньої системи), врегульовані декларативно. Законодавчого закріплення в новій редакції Закону потребує таке важливе питання як взаємодія вищих навчальних закладів з бізнесом та розвиток структур, що сприяють професійній орієнтації, працевлаштуванню і майбутньому кар’єрному зростанню студентства. На наш погляд, малоймовірною виглядає теза, що роботодавці виконуватимуть стосовно до вищих навчальних закладів обов’язки держави, тобто, фінансуватимуть їх. Однак у роботодавців є свої функції, які щодо освітніх закладів відіграють вагому роль і їх варто чітко прописати і законодавчо закріпити. Насамперед це стосується запровадження системи професійних іспитів на здобуття відповідної кваліфікації. У Законі має бути зафіксоване положення про статус не державного, а саме університетського диплома. Нинішня практика нівелювання диплома зумовила значну девальвацію якості освітніх послуг, особливо у сфері діяльності приватних вищих навчальних закладів. Це створює негативний імідж українській системі вищої освіти. Найголовніше: у майбутньому законі має обов’язково бути зафіксоване положення про автономію ВНЗ. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України повинно визначати галузеві стандарти напрямів підготовки (спеціальностей), які будуть єдиними в Україні та Європі, а університетам надати право вільного вибору навчальних дисциплін, спеціалізацій (кількість годин, кількість контролю). Вважаємо за необхідне надати навчальним закладам виняткове право визначати зміст освіти (готувати навчальні плани, формувати науково-методичну базу і навчально-методичні матеріали, ін.), давати право оцінювати зарубіжні документи про освіту для зарахування на навчання чи прийняття на роботу, присвоювати академічні ступені, проводити атестацію викладацьких кадрів та інше. Також потребує вдосконалення фінансова сфера діяльності вищих навчальних закладів: потрібно відкрити можливість регіональним бюджетам брати участь у фінансуванні вищої освіти. З метою приведення національних стандартів вищої освіти до європейських вимог пропонуємо розпочинати навчальний рік у ВНЗ з 1 жовтня і продовжити його тривалість на 1 місяць. Чи приймуть наші пропозиції під час прийняття Закону – покаже час. Але його треба приймати, бо вищій школі потрібні зміни.

— Сьогодні багато дискусій навколо зовнішнього незалежного оцінювання. В одному з зареєстрованих законопроектів, який подали наприкінці грудня 2012 року Ігор Калєтнік, Сергій Ківалов і Микола Сорока, пропонується повернути вступні іспити. Ви як ставитеся до цього?

— Введення зовнішнього незалежного оцінювання - це безперечний плюс. До основних позитивних моментів ЗНО можна віднести можливість загальнонаціонального моніторингу якості освіти, можливість для сильних вступників з незаможних родин об’єктивно скласти вступні іспити та стати студентами престижних ВНЗ і спеціальностей. Як негативний досвід слід відзначити різний освітній рівень наших шкіл (особливо сільських: брак вчителів з відповідною кваліфікацією, слабка матеріальна база, непрофільні класи), а відповідно і різний рівень підготовки учнів, які стають студентами вищих навчальних закладів. До речі, практика незалежного оцінювання знань в інших країнах працює уже десятки років. Наприклад, в США уже 20 років вступ здійснюється по тестах ЗНО. Але там тестування проводиться у декілька етапів, починаючи з дев’ятого класу. Результати всіх років навчання обов’язково враховуються приймальною комісією університету або коледжу. Переваги надаються тим молодим людям, у яких виявляється прогрес в успішності. Наприклад, один учень два роки отримує середній бал 11. В іншого в 9-му класі було 10 балів, в 10-му – 11. Перевагу нададуть другому абітурієнту. Бо в нього є динаміка успішності. Хочу зазначити, що американці дуже серйозно ставляться до вибору майбутнього своїх дітей. Якщо батьки бачать, що дитина не здала тестів, вони не шукають будь-якої можливості для неї вступити в університет. Адже навчання коштує від 15 тисяч доларів у рік. І кожен розуміє, що може заплатити гроші, а через рік їх «вундеркінда» відрахують із вузу. Так що ЗНО потрібне, але його треба вдосконалювати.

— В якому напрямку?

— Проводити ЗНО в десятому класі, а у випускному класі (одинадцятому) пропонуємо закцентувати увагу на організації профільного навчання для випускників, які вибрали для навчання певний вищий навчальний заклад.
Наші школи мають давати більш практичні знання, а не теоретичні. Тому я би 11 клас зробив класом підготовки дітей за тими спеціальностями, які вони обрали в 9- 10 класах. Зробив би центри тестування знань недержавними. Таких центрів має бути декілька, але вони мають бути неприбутковими. В результаті тестування дитина має отримати сертифікат. Кожен же університет має мати можливість затверджувати свої автономні правила прийому. Це право має надати вишу автономія (якщо така, звісно, буде закріплена на законодавчому рівні). Рішення про зарахування чи не зарахування того чи іншого абітурієнта має приймати приймальна комісія. І рішення професорів і академіків, які входять до складу цієї комісії, не може скасовувати будь-який контролюючий орган (сьогодні в Україні 25 контролюючих органів і 5 – тих, які допомагають університетам). Приміром, у тій же Америці комісія університету може зарахувати абітурієнта, який досяг значних успіхів у спорті, музиці і т.д. Навіть при тому, що бали тестування у нього будуть нижчі, ніж в інших абітурієнтів. У нас би сказали, що це корупція. Там це корупцією не вважається, там такі рішення дозволено приймати приймальним комісіям.

— В Америці зовсім інший рівень свідомості. У нас же була досить негативна практика, коли існували іспити у кожному виші. В результаті на державну форму навчання вступали ті, «кому треба». А діти, батьки яких не мали «блатів», змушені були вчитися на платній формі.

— Я вважаю, що змішаних форм навчання у межах одного університету взагалі бути не повинно. Тому що тоді студенти в нерівних умовах. Якість знань тих, хто вчиться платно у будь-якому університеті становить 15-30%. А тих, хто вчиться на державній формі – 50-80%. У перших немає зацікавленості. Студент мислить: «Мені не платять стипендії, я плачу гроші вишу, тому у будь-якому разі здам сесію». Оце неправильно. До речі, сама можливість брати гроші за навчання породила у нашій країні просто неймовірно велику кількість вищих навчальних закладів. Вважаю, що приватні навчальні заклади треба зробити неприбутковими. Їх засновниками мають бути фонди, регіональні органи влади. Кошти університетів повинні вкладатися у їх розвиток, матеріально-технічну базу. Бізнес на освіті робити не можна. Джон Кеннеді сказав: «Який розвиток освіти – таких розвиток суспільства».

— На превеликий жаль, у нас спеціалісти з дипломами про вищу освіту приходять на роботу без належних практичних знань.

— Питання набуття практичних знань залежить великою мірою не від університету. Яка економіка, така і практика у наших студентів. Давайте візьмемо німецький досвід. У певному регіоні є університет і є виробництва: легка, харчова промисловість, машинобудування тощо. Кожне велике виробництво робить в університеті свій міні-цех, монтує повну циклолінію. Студенти вивчають як це працює, дають свої пропозиції щодо якості продукції, її здешевлення і т.д. Якщо ці пропозиції слушні, підприємство завдяки їх впровадженню отримує економію, то 50% зекономлених грошей отримує університет. Німці зрозуміли, що працівники, які щоденно виконують свою роботу не мають часу займатися модернізацією. А студенти під час написання магістерських робіт можуть це робити. У нас, на жаль, до цього ще не дійшли. Ми третій рік поспіль проводимо в університеті фестиваль науки, щоб показати наші наукові лабораторії, де проводяться наукові дослідження, здійснюються наукові розробки та винаходи. На жаль, дуже мала зацікавленість бізнесу до співпраці у цих питаннях.

— Нещодавно з’явилися реальні перспективи побудувати студентське містечко на території колишньої військової частини на вулиці Володимирській у Луцьку.

— Ми зараз на етапі підготовки проекту науково-технічного парку. Голова наглядової ради університету, народний депутат Ігор Палиця на останньому засіданні підтвердив можливість фінансування даного проекту. Що таке науково-технологічний парк? Це цілі корпуси, де наші науковці розроблятимуть інноваційні технології для великих підприємств України та Європи. Спочатку ми плануємо побудувати наукові лабораторії, а потім усю інфраструктуру (басейни, гуртожитки, бібліотеки і т.д.). Основний акцент будемо робити на лабораторіях мікроелектроніки, біотехнології, математичного моделювання, енергозберігаючих та ІТ-технологіях. Але найбільшу увагу будемо приділяти енергозбереженню. 

— Ігорю Ярославовичу, прокоментуйте ситуацію, що складалася в університеті з зимовими канікулами. Вам не вистачає коштів на енергоносії?

— Питання коштів на газ та електроенергію не було основним. З метою оптимізації навчального процесу та раціонального використання аудиторного фонду, а також для зручності та безпеки студентів (обмеження руху транспорту під час несприятливих погодніх умов) у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки було прийняте рішення про внесення змін у навчальний і робочий тиждень. Відповідно до цих змін навчальний тиждень для студентів та викладачів був продовжений на суботу. Таким чином студенти відпрацювали 10 днів навчання по суботах, продовживши на цей термін канікули у січні. Це питання підтримано працівниками, професорсько-викладацьким складом і студентським активом на позачерговому засіданні вченої ради та конференції трудового колективу.